Кожне слово передбачає певний зміст, що в нього був закладений кимось колись (у кожного слова є деміург), але не враховує всі ті численні пертурбації, що відбудуться з ним під плином часу, передуючи його зникненню за той лінгвістичний обрій, звідки доноситься хіба що легкий запах шовкопряда.
«Як добре, що все скінчилося історією про горилу». Приблизно з такою думкою перегортую останню сторінку «Лінгвістики на карті світу». До цього був жвавий танок бджолиних дупок як спосіб спілкування бджілочок, і мені здавалося, що веселішого завершення цієї багатошарової оповіді просто й годі шукати.
Вітаю вас на загадковому острові Еея, що знаходиться на краю Океана. Вирушаємо стежками давньогрецької мітології, аби познайомитися з непересічною і дещо небезпечною особистістю і, о Зевсе всемогутній, ні разу не смертною.
А чи знаєте ви, як живеться богам та богиням у сучасному світі? Де вони мешкають та навчаються, чи вміють вони кохати або дружити? Які виклики перед ними ставить Колесо Долі? І взагалі хто це – ті пихаті божества? Якщо вам так само цікаво досліджувати мітологію, як і мені, не лише за описом у старих підручниках, а і з точки зору сучасного українського пера, то я пропоную зануритися у фентезійний світ книг Наталії Матолінець, а саме прочитати роман «Академія Аматерасу».
«Танці з кістками» Андрія Сем’янківа влаштували справжню провокацію в моїй голові. З одного боку – це багатошарова історія становлення ідеального вбивці. З іншого – найгостріший саспенс (хоча критикиня Ганна Улюра його пристність там заперечує), пронизливий, моторошний, огидний, який розчиняється у трилері, фікшені та містерії заразом. До цього всього плюсується означення медичного трилера.
Не оминути книгу з такою назвою. Особливо в наших реаліях. А коли авторка родом із Луганської області – то й поготів. Можливо, саме тому їй, як і нам, читачам, болить? «Ця історія може змінити і Тебе, якщо Ти наважишся дослухати її до кінця», – саме так розпочинається роман нашої землячки Євгенії Сенік. Тож, якщо ви готові сміливо зазирнути не лише в середину себе, а й в спіралі історії – просимо! Ця ЛітОглядка саме для вас.
Говорити з дітьми про важливе іноді складно, але необхідно. І щоб полегшити цей процес, можна звернутися за допомогою до дитячої літератури. Особливо, якщо книжка «оснащена» не лише цікавою історією, а й психологічними вправами, історичною довідкою та питаннями для обговорення. І це я про книжки Надійки Гербіш «Яблука війни» та «Ми живемо на краю вулкана» від видавничо-освітнього проєкту «Портал». І хоча ці твори передусім призначені для школярів від 7 до 11 років, та, завіряю вас, дорослим теж буде не лише цікаво, а й корисно.
Добре, коли книжка потрапляє на бібліотечну поличку, краще – коли це збірка сучасної української поезії, вірші якої хочеться читати й перечитувати. Це я, якщо коротко, про збірку Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну», яку ми отримали від благодійного фонду «Бібліотечна країна». Але коротко писати далі не вийде, тому пристебніться, ми вирушаємо.
3 червня – День Луганської області, якій виповнюється 85 років. По-особливому це свято сприймається сьогодні, коли дім знаходиться в окупації російської армії, а ми чекаємо поки над нашими містами замайоріє синьо-жовтий прапор. Але завжди можна повернутися додому бодай подумки, у нагоді ж можуть стати твори художньої літератури. Луганщина серед цих рядків справжня: непроста, неоднорідна, але так само рідна й бажана.
Що може відволікти від буремних реалій сучасної України? Буремні вигадки сучасної України. Хоча чи зовсім історія Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма» така вже й фантазія? Спробуємо з’ясувати разом. У будь-якому разі книга виконує свою місію – ви не зможете відірватися від читання, бо роман комбінує в собі елементи кількох жанрів: соціальної драми, містичного трилера та детективу. Через це «пітьма» є цікавою для читачів різних жанрів так само сильно, як пітьма – привабливою для персонажів твору.
Збудливо чіпляю стікери ледь не на кожну сторінку. Олівець горить у руках. Я люблю нотувати, але цього разу вийшло якесь шаленство. Бурмочу собі під носа щось типу «нам треба більше таких антологій». У збірці «Культурна експансія» чотирнадцять різностихійних авторів фіксують зміни, трансформації української культури. Не гребують копирсатися у найглибших закомірках, звідки виповзає російський вплив на нашу культуру й людей, які її продукують.
Ставлення до Дня Перемоги 9 травня зазнало суттєвих змін – пише у звітному пресрелізі Київський інститут соціалогії у квітні 2023 року. Дослідники зазначають, що далекого 2010го це «свято» було одним із найбільш важливих й очікуваніших серед українців – і йдеться про 58% населення. Уже 2021го його популярність знизилася до 30% шанувальників. А 2023 року лишилося тільки 13% відсотків прихильних святкувати цю дату. «Менше прихильників тільки у Дня праці» – додає КМІС.
Ця трагедія стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. У квітні 1986 року радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення. Близько півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року більше 90 тисяч осіб евакуйовали із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним.
На цю книжку дивилася давно. Майже три роки минуло з нашої з нею зустрічі, поки наважилася сісти за прочитання. Спочатку вона лякала, а потім не вистачало часу (або все ж бажання). Але її час настав. Думаю, цілком вчасно для мене. Сподіваюся, і для вас. Ця книжка допомагає жити. Саме зараз її можу радити тим, хто намагається усвідомити, що відчувають люди, які вимушені жити в окупації. Або що переживають українські військовополонені чи ті цивільні, ув’язнені росіянами.
Минула річниця початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації на терени України. Рік тому цей напад став кульмінацією в історії загарбницької війни. Але яким став перший крок в низці злочинних дій сусідньої держави?
Коли ми лишень побачили анонс від видавництва «Човен» про вихід у світ «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого», то притьмом опинилися серед тих, кого вивела з ладу назва книжки. «Сєверодонецьк»? Як так? Ніби ще одна новомодна версія походження назви міста? «Напевне, щось вуличне», – подумала спершу Юля. «То що, почитаємо?» – докинула Настя. Як ви вже збагнули, книгу читали вдвох, а заразом спало на думку не лише написати ЛітОглядку, а й покликати авторку Світлану Ославську поспілкуватися в подкасті.
З 2004 року в українському календарі є День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. І припадає він саме на 15 лютого. Цього дня 1989 року керівництво срср оголосило, що останній радянський солдат залишив територію Афганістану. Що не так із цією датою і як реагувати на неї нам, сучасникам, які відстоюють свою незалежність у російсько-українській війні? Запросили висловитися луганських істориків, музейників, громадських діячів і бібліотекарів.
«Європейська історія ХХ століття засвідчує, що суспільство може зазнати краху, демократії – загинути, етика – зруйнуватися, а звичайні люди – опинитися над розстрільними ямами зі зброєю в руках». Це думка з книжки Тімоті Снайдера «Про тиранію. 20 уроків ХХ століття». Здавалося б, диктатура – це щось з минулого століття. Щось про нерозвинені / мало розвинені країни. Однак жахає те, що у ХХІ столітті це теж реально. Муаммар Каддафі, Ким Чен Ин, Сі Цзіньпінь, володимир путін тому приклади. Подібний шлях чекав і на США за правління Дональда Трампа.