Я — людина дивної вдачі. Коли хворію і все навкруги здається химерним, немов несправжнім — особливо вночі, коли тіло водночас втомлено і дуже хоче відпочити, але не може, бо щось болить, нежить не дає ні дихати, ні заснути (сутінкова зона) — мені чомусь трапляються на очі відповідні книги. Ті, де лейтмотивом історії виступає гротескна амальгама з туманних галюцинацій, марення та болю головних героїв і героїнь: здоровий глузд каже нам “чао”, дякує за рибу і гортає собі далі “Путівника Галактикою”. отож, приємне відчуття справжнього занурення у вигаданий автором світ гарантовано.
Зараз у мене ідеальна температура й ідеальна книга і вони пасують одна одній, немов келих вина до смачненької брускети. Температура — так звана чоловіча смерть — 37+, а книга — ''Джералдова гра'' сея Стівена Кінга від видавництва КСД, 2022 року.
Це сильна історія, майстерно написана та непогано перекладена (зі всіма матюками Стівена — без пуританських пом'якшень). І зауважу, що це об'єктивна оцінка, на яку жодне хворобливе марення не вплинуло. Книгу варто читати в будь-якому стані – хворіти при цьому геть не обов'язково. Утім, якщо ви якраз таки хворієте або плануєте найближчим часом добряче прилягти, то за таких обставин наполегливо-таки раджу — прочитайте, вам сподобається. Це як екранізація Гаррі Поттера — під Різдво смакує особливо, але й улітку дивитися можна.
То про що власне книга? Якщо дивитися згори, то вона про боротьбу: над собою, над обставинами, над травмами старими та новими. Головна героїня — Джессі, дружина успішного адвоката Джералда. Сам чоловік грає головну роль опосередковано: він запускає певні процеси, без яких ніщо з того, що сталося тієї осені, не було б можливим, та залишає сцену (частково, *ba-dum-tss*, бо став собачим кормом).
Джералд не поганий плюс-мінус хлопець, але трішки збочений, егоїстичний та з серцем значно слабшим за свій член. Але він помре швидко, тож зупинятися на ньому в огляді не обов'язково. І це не спойлери. Про те, що він відкине копита можна прочитати навіть в анотації до видання.
Крім Джессі та частково-присутнього-Джералда, у книзі є Голоси, Батько Джессі та Смерть. Ну ще є, звісно, пес Патрон Принц (ми навіть дізнаємось його історію: трішки), мати та брат з сестрою Джессі, інші люди, але всі вони грають не надто суттєву роль, скоріше декоративну, ніж, ем, утилітарну.
Дія відбувається в голові Джессі та водночас в самотньому ізольованому будиночку біля озера. Вони з чоловіком приїхали на спонтанний еротичний відпочинок з буквою ''Д'' з абревіатури БДСМ. Якщо дуже коротко, Джеральду здалось, що прикувати дружину сталевими наручниками до ліжка – це пречудова ідея. Утім його пречудова ідея Джессі не сподобалася, тож почалася сварка. На жаль, вона вже була закована, а збудження та помірний багаторічний алкоголізм (як фактор) призвели до смішного інфаркту чоловіка. Ключі від наручників поза зоною досяжності, як і телефон.
І от тоді лишається тільки Джессі, Голоси та Батько — Смерть ще прийде. Навкруги будиночка — нікого, крім хіба що пса, який уже зовсім скоро почує запах гнилі. Голодний бідний песик.
На цьому моменті закінчується інформація, що безпосередньо стосується сюжету в тій анотації, що її дозволило собі видавництво. Тож все, що може бути розказано далі, є спойлерами. Це, так би мовити, офіційне попередження. Можливо не те, щоб прям спойлери, але все ж таки.
Прикута до ліжка, залишена наодинці з тілом чоловіка та спогадами, їй доводиться шукати власний шлях до свободи. Від різних кайданок насправді, з яких стальні навіть становлять не найбільшу проблему. Як і тіло, що було за життя Джералдом, а тепер — смачний та поживний бульйон для бродячого собаки. Травми минулого – це проблеми. Ким був її Батько, що він накоїв, що він зробив з нею?
Адреналін, страх та марення Джессі, а ще, певна річ, трупний запах, запахи сечі та крови, приваблюють не лише собаку і не лише мух. Смерть також чутлива до подібних спокус. Смерть прийде до неї, як комівояжер, але товари її — кістки. Присутність Створіння (чи це з рештою людина? Чи це те, що народжується, коли розум засинає, el sueño de la razón produce monstruos?) загрозлива.
Однак становище, у якому опинилася Джессі, навіть за відсутності потойбічного (чи все ж земного?) Гостя, їй не віщує нічого радісного. Смерть так чи інакше її візьме до себе, тільки якщо вона не вигадає способу, як зняти ті кляті наручники. А Голоси дратують. Вони нагадують про присутність великої чорної дірки в її пам'яті — можливо в тих прихованих спогадах ти знайдеш підказки? — говорять вони.
Тож яка ціна її свободи? На що саме вона піде, щоб звільнитися? Чи відчинить двері минулого, до того літнього дня Великого сонячного затемнення, де сталося щось темне, вологе та дуже огидне, коли вона дивилася на сонце крізь спеціальні скельця закоптілого скла? Дивитися на сонце боляче — осліпнеш.
Власне про це дізнаєтеся вже з книги. Можу лише додати, що книга моторошна. Огидна. Аж настільки, що сцени, де собака їсть щелепу Джеральда, або з описом личинок, якими еякулює чийсь там пеніс, під категорію ''огидності'' порівняно з іншими епізодами не підпадають. Це не ''затишна'' історія. Не жахастик, це хороший психологічний трилер, який не відпустить до останньої сторінки.
12 класичних Кінгів з 10.
