Поезія часто програє прозовим текстам у тиражах і накладах, проте іноді саме ліричні твори спроможні підсвітити ті секретні куточки душі, до яких не вдається дістати прозі.

Авторка ЛітОглядки щиро зізнається в тому, що звертається до сучасної української поезії рідше, аніж хотілося б, тому цей відгук – спроба виправити такий читацький казус. Якщо ваше сумління шепоче схожі літературні докори – ласкаво прошу – огляд збірки поезій українського письменника Павла Коробчука “Навій”.

В анотації видавництво “Віхола” одразу попереджає: в невеличкій книжці вміщено небагато-немало – 5 років життя /і творчості/ поета. Мої очікування щодо збірки справдилися, бо вона так само, як і наше життя, незримо поділена на до та після. Вірші контрастні, емоції – різні. Але про це згодом.

До повного занурення в римовані рядки я вважала, що назва походить від дієслова «навіяти», але це не так. Виявляється, навій – це вал у ткацькому верстаті, на якому тримається основа полотна. Саме це і є ключем до розуміння не тільки концепції збірки, а й деталей книги – обкладинки та назв розділів.

До речі, обкладинка! Я придбала електронну версію збірки, але зображення книги виглядає настільки реалістично, ніби палітурка – це і є полотно з вишитим на ньому орнаментом. Саме тому хочеться доторкнутися до книги, щоб відчути шорсткувато-цупкий матеріал.

Узагалі тема з полотном і нитками складають каркас збірки – як на фізичному рівні, так і на ціннісному. Наприклад, розділи книги названі складовими частинами верстату або дотичними до ткацтва предметами: “Нитки основи”, “Горішній навій”, “Летючий човник” та “Спідній навій”. Кожен вірш поета уособлює окрему нитку, яка формує полотно – справжнє Життя. І реальність, як завжди, смугаста: то чорні, то кольорові візерунки.

Збірка ж починається оптимістичним віршем – про життя:

“Жити так, щоб ти вирішував, коли буде світанок, а коли – злива.

Жити так, ніби космічний простір починається саме з твоєї зіниці”.

Вражає ця вітальність, сила волі та рішучість продовжувати справу попри все, бо автор переконаний: навіть у моменти найсильнішого відчаю треба згадувати час, коли було радісно:

“Пиши вірші так, ніби нещодавно був щасливим,

ніби ще пам’ятаєш, як це — любити від початку і до кінця,

ніби щойно забігав у холодну квітневу зливу,

пиши, витирай краплини з лиця”.

З особливою гіркотою сприймається поезія про минуле – не забуте, але вже невідворотно пережите. Часи до широкомасштабного вторгнення здаються примарними, проте щасливими. І автор, блукаючи своїми спогадами, переносить читача у власні. Мучить настирлива думка: “А треба було цінувати той момент! А якщо він більше не повториться?”. І дійсно, поет це теж убивчо прослідковує:

“Хороший рік, бо він є. Наступний не в кожного буде”.

Це про 2020, якщо що.

Вірші до чортиків правдоподібні, у них так багато мене і тебе. Нас!

“Люди сидять на схилі, навколо шумить неможливим травнем.

Люди вже знають, що сонця, такого однакового, вистачить всім,

Що кожне «так само» для кожного нового буде сакральним,

Що кожне «так само» для кожного буде своїм”.

Зрозуміло, що більша частина збірки присвячена подіям після 24 лютого. Дивує здатність автора говорити масштабно через дрібниці, наприклад, кожен відчує ці рядки: “астрологи зафіксували у небі парад ракет”, “Україна — світовий лідер з підготовки до апокаліпсиса” або “розкажи, як минули твої 365 днів 24-го лютого”.

Поет зображує не лише буденно-воєнне, а й чітко називає ціну, яку ми щодня сплачуємо за кожен жовто-блакитний день:

«…а я буду повторювати прізвища та імена

дякуючи героям які вижили і які ні

про те що буде коли закінчиться війна

найвідчайдушніше мріється на війні».

Стає страшно від неприкрашеної трагедії, яку письменнику вдається звести до чотирьох рядків:

«Світланка, 9 років, Буча:

Моя черепаха виявилася така живуча!

Вилетіла з вікна і приземлилася на пісочок.

Але чи вижили ми з батьками? Не знаю точно».

Автор додає, що “…війна це безліч історій, і ще більше історій не вимовлених”. Цінне послання в майбутнє письменник артикулює одним реченням: «…давайте наша пам’ять ніколи не перетвориться на статистику». Він має рацію, бо «…цьогоріч українці потрапляють у всі премії і у всі розстрільні списки».

Попри зрозумілий мінор поет вплітає нитки гумору навіть там, де цього не очікуєш. Це не заважає, не збиває з ритму, а дає хвилину відпочинку посеред виснажливого маратону:

“…наш теперішній рівень життя може тільки покращитися”

“…на Херсонщині звільнили село Милове, англійською — Mylove”

“…напишіть на снаряді: привіт від укрсучліту”

Нотка оптимізму не дає втратити крихти здорового глузду, а надія – краплинами світлих ниток – прикрашає полотно збірки.

Зовсім дозовано, як на мене, присутнє романтично-інтимне, щось із поправкою на воєнний період, щось – геть далеке від цього страшного світу:

“…пісок в долонях їхніх — всі коханки —

розсипляться в покинутий лиман.

люби себе не менше, ніж світанки.

цінуй себе не менш, ніж океан”.

Та вражає саме про нинішнє:

«…ніхто не забуде майбутнє життя

ніхто не стане смиренним

чекаємо виходу з укриття

цілуємося під сиренами».

Разом із ліричним героєм можна вдосталь порефлексувати, зазирнути оком у майбутнє. Воно не таке райдужно-зефірне, проте головне, що воно буде:

«Ні, все одно не вийде так, як було до війни.

Ні, не вийде ковтати воду так само.

Ні, не вийде любити так само.

Ні, не вийде ненавидіти так само.

Так, не вийде.

Але вода лишилася водою.

Але любов лишилася любов’ю».

Хочеться, звісно, поринути в думки про те омріяне майбутнє, але треба пам’ятати:

«- Що було потім?

- Потім триває досі».

Полотно збірки «Навій» зіткано з ностальгічного “було”, далекого “потім” та, на жаль, ненависного “досі”. І ти разом із тим “було-досі-потім” спостерігаєш за плином часу, щось згадуєш, десь знаходиш відповіді. Але головне віриш: буде ще багато віршів, які варто прочитати, людей, з якими маєш познайомитися та подій, які треба здійснити. Це додає сенсу кожному новому дню.

А якщо вам захотілося почути поезію автора і важливі роздуми навколо збірки, то запрошуємо переглянути запис ЛітРозмови з Павлом Коробчуком на нашій сторінці в Instagram. Надихаймося сучасною поезією разом!