Ой, здається, щось в око вцілило? Мабуть, український авангард. 

Коли вперше взяла до рук «Майстра корабля» Юрія Яновського, то я й гадки не мала, що автору буде начхати на свого читача. І це без жодного докору до пана Юрія. Адже це мене й підкупило. 

«Я не боюсь, що мій читач почне нудьгувати… Я пишу насамперед для себе». А, ну добре.

Жодних реверансів, панове! Традиційні форми, звична жанрова структура, повчальні завивання і пишночуба мораль наприкінці – усе це скромненько вишкандибало з чату «Майстра корабля». Старий романтизм теж забирається геть. 

Геніальний бунтівник пише для себе і про все, що цікавить передусім його. А то вже ваша справа – читати далі, перечитувати одну сторінку 3-4 рази або плюнути й дивитися «Вагітну в 16». 

Тепер ближче до відповіді – перед нами еталон укрліту чи «на любителя»? Відчуваю, що фанати авангардизму, крилатого неоромантизму зараз дістануть з кишені гнилі сливи й цілитимуть в ошелешену авторку цієї літоглядки. Та я приймаю удар. Просто знайте це. 

Готові? Перший в Україні морський роман і, як його ще називають, прозовий «Голлівуд на березі Чорного моря» попервах дуже майстерно допомагав мені боротися з безсонням. Слива перша – не попала. 

До того, як ви дістанете другу сливу, дозвольте трошки виправдатися. До цього роману точно не варто ставитися як до легкого чтива або ж до такого, який пришвартує вас до грайливої прози. 

Так, Яновський теж грається, але по-своєму. Щоб розігнатися – мені довелося дуже моцно триматися за поруччя, аби не змило цими то високими, то надто високими хвилями. Тут багато експериментів – перед вам і мариністичний, і урбаністичний, і автобіографічний роман, ще й стилізований під мемуари. У ньому важко промацати дно і досягти так званого «заземлення», адже ви у вирі бунту проти реальності, утопічного вальсування, творчого гармидеру, любовного трикутника-чотирикутника, поспіху кудись і для чогось або навпаки кволого сонного споглядання за рибалками, хвилями, сонячними променями. 

А ще, друзі, це дуже красивий текст. Дуже. Тут мелодика українського правопису, який ще не зазнав репресій 1933 року. 

Юрій Яновський вкладає у роман свою копицю пасхалок і референсів. На чому можемо тверезо закцентувати, так це на дуже офігезній тусовці кіномайстрів у золоті 20ті й про оспівування Одеси як однієї з тогочасних українських мистецьких столиць. Автор потужно згадує про свого вчителя Михайля Семенка, який влаштував Яновського на кінофабрику в Одесі:

«футурист, якому завше не хватало якоїсь дрібниці, щоб бути велетнем».

Герої – представники модерної нації, які намагаються побудувати «свого корабля».  Вони чилять на Одеській кінофабриці, хоча про це ні пари з вуст у «Майстрі корабля». Усе зашифровано у вигаданих образах і творчих витівках Яновського. Ну й нехай. Та нині ми знаємо, що серед героїв роману Сев – це Олександр Довженко, сам автор – це оповідач, який кличе себе То-Ма-Кі (Товариш Майстра Кіно), єгипетська цариця Тайях – прима одеського балету Іта Пензо, моряк Богдан – кінорежисер і сценарист Григорій Гричер

У вашій присутності вони писатимуть сценарій і зніматимуть фільм. Ви разом блудитимете нічними або дуже сонними одеськими вуличками, гулятимете портом, довго зависатимете на кіностудії, трохи зашарієтеся, коли побачите, як Тайях спершу палко цілує Сева, а потім То-Ма-Кі. Маритимете з цією компанією про кораблебудування: якщо ніц не розумієте в цьому, то хоча б майстерно удавайте, що ви в темі, як-от я. 

Потім зненацька врятуєте матроса, він стане вашим другом. Далі довго й нудно слухатимете розмови про майбутній сценарій, сидячи в потайному барі з цими інтеліґентами, п’яними рибалками і кількома допитливими дівчатами, серед яких – войовнича Поля. Між цим вас занесе у спогади Богдана. Він розкаже, як його румунська коханка Ганка якось скинула його в море. А до того він рятувався з корабельного полону, потрапив під обстріл і знову опинився у воді. 

Бували в Мілані або Берліні? Не важливо. Вас усе одно на кілька днів повезе туди Тайях. Щоправда, у листуванні. Але вона, повірте, прекрасна оповідачка, усе негайно оживає перед очима. 

Також дуже раптово може з’явитися один із синів То-Ма-Кі, дотепник Майк. Зовсім ненадовго. Він напише листа своєму тату, спалить ненароком дуже важливу китайську книжку, і знову подасться у мандри. 

Загалом ми є споглядачами дивовижного явища для тогочасної України. Як укотре дуже влучно висловилася Віра Агеєва:

«це роман про митця і творчість, про модерну культуру модерної нації». 

І не важливо, як сильно будуть ошелешені читачі на кожній сторінці кожного розділу. Вони точно схочуть з усією цією компанією добудувати корабля. Навіть якщо не дочитають книжку, так-так, без жодного натяку на іронію. 

У рецензії Віри Агеєвої спокусилася на те, щоб потягти звідти цей прекрасний відгук Валер’яна Підмогильного про «Майстра Корабля» Яновського:

«Читаючи, дивно стає, що нація, яка століття сиділа коло моря, яка пускалася навіть у одчайдушніші морські походи, так довго не помічала його у своїй літературі, заворожена чорною, нерухомою землею своїх степі». 

Ото й ми такі ж сьогодні. Сидимо біля свого моря і нічого не знаємо про його кораблі. Книгу дуже раджу фанатам урбаністичного роману. А тим, хто в пошуку своїх модерних велетнів, – то й поготів. 

 

P.S. (або дуже інформативний рядочок)
Так а хто такий майстер корабля? Або ж майстриня? Хах, відповіді не буде. То вже самі з’ясуєте. Але, знайте, тут ідеться про витончену образність, колодку з горіха і передню щоглу корабля.