Навіщо дітям дорослі? І справді, навіщо? А діти дорослим? Складно, так. Часом відвідують думки про те, що одні мають природжені властивості/бажання стати чайлдфрі, інші ж – мати дитинку/дві/три – це вже як піде. Головне – зробити свідомий вибір, усвідомлюючи всю радість і разом із тим відповідальність. А якщо вибір свідомий, а проблеми все одно виникають? А вони з’являться обов’язково.

Уявіть, живе собі дівчинка Марічка. Вона спокійна, тиха, покірна, гарно вчиться. З нею ніколи не буває проблем. Її навіть у відрядження тато бере. Кожен успіх Марічки святкується, наче велика подія. Але якщо траплявся «прокол» – дівчинку ігнорували. Жодних розмов, дзвінків, подарунків. Нічого, доки урок не буде засвоєно.

Страшно? Мені так.

Хто? Вікторія Горбунова, психотерапевтка і письменниця.

Що? «Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?»

Жанр: нон-фікшн.

Про що? Часто книги для батьків написані неначе книги з рецептами для господинь/господарів. Але у психології, дитячій зокрема, немає готових інгредієнтів і кулінарних схем. Кожен випадок – індивідуальний, бо кожна дитинка – неповторна. Що цікаво – у книзі перемежовуються історії пацієнтів з їхнім аналізом і доповненням. Звісно ж, імена змінені.

Навіщо ж дорослі? Good question.

Перше. Створення безпечного середовища. У широкому сенсі – сприяти тому, щоб дитина мала безпечне, надійне місце, де можна експериментувати, пробувати нове, творити.

Друге. Спокій. Батьків головно. Не трястися як у пропасниці від найменшого зойку дитини. Перечепилася й вимазала штанці? Нічого страшного. Спокійно підняти й обтріпати. Шкіру витерти, штанці випрати. Паніку не сіяти. Бо паніка заразна.

Девізи: «Усе гаразд», «Це прикрість, яку легко виправити», «Причин для сліз та тривоги немає».

Третє. Ставитися до здоров’я здорово – жити здоровим життям.

Четверте. Фізична і психічна безпека. Нерідко спостерігали за тим, як малеча мавпує дорослих? Намагається відтворити міміку чи рухи. За таке «копіювання» відповідають дзеркальні нейрони, які працюють не лише тоді, коли людина щось робить, а й спостерігає за поведінкою чи емоціями. Діти наслідують те, що бачать і чують навколо себе. Спочатку все може бути доволі невинно, але з віком маленька людина стане великою. І вже наслідуватиме агресію, тривогу чи стратегію жертви.

П’яте. Потреба в любові. Психологічну потребу в безумовній любові називають потребою в любові. Така любов безкорисна й не ставить жодних умов. Дитину люблять тому, що вона є, а не тому, що вона гарна/чемна/весела/добре вчиться/прибирає іграшки. Любов не можна заслужити. Від цього і проблеми із самооцінкою у дитини.

Шосте. Дозвіл на емоції. Будь-які. Злість, сум, страх – теж емоції, їх відчувають. І це нормально.

Одне із завдань батьків – любити дітей вередливими й незручними. А ще пам’ятати, що дитина нікому нічого не винна, а її єдина задача – стати щасливою.

Кому і навіщо? Майбутнім і нинішнім батькам, вчителям, усім дорослим, які забули, що були дітьми.