Одну річ я засвоїла дуже добре: писати – річ надзвичайно складна, що вимагає витримки та багато енергії і від себе самого, і від твоїх рідних. Отож, коли Ви готові почути правду про письменство, я її розкажу. Коли Ви добре обдумали всі ризики, зважили на терезах «за» та «проти», можете збирати речі та йти до Good library, де вже чекають дві книги – Стівена Кінга «Про письменство» та Ростислава Семківа «Як писали класики». А поки Ви збираєтеся, розкажу коротенько про головне smiley

Стівен Кінг навиворіт

«Про письменство» я знала давно, та ніяк не наважувалася прочитати. І не тому, що Кінг, якби він сам міг висловитися, мені «не заходив», а тому, що для будь-якої книги треба «дозріти».

Багато чула про Кінга, як надвідомого та над популярного автора бестселерів, які екранізують відомі режисери. Книги цього автора приносять йому шалені гонорари, славу. Але у будь-чого є зворотній бік медалі. У Кінга та його книг також, у творчості, письменстві, шлюбі, навіть у банки з джемом. У будь-чого.

Отож, не гаятиму часу на лексичні витребеньки. Що треба знати про Стівена Едвіна Кінга, якого виховала мати-одиначка? Дитячі роки письменника (а в дитинстві він ним і хотів стати) були кочовими: родина часто переїздила, мама працювала на декількох роботах, а їх із братом виховували чисельні няньки. Згодом юний Стівен навчався в університеті, де і зустрів свою дружину Таббі (вона, між іншим, народила Кінгу 3 дітей і витримала складні часи подружнього життя). До речі, шлюб, за словами письменника, важлива основа для письменства. Стабільність в особистому житті йде на користь митцю, який може ретельно і спокійно працювати.

Якщо хто не знав, Кінг відверто у книзі говорить про свою наркотичну та алкогольну залежність. Sad, but true. А подолати цих демонів допомогла дружина. У першій частині книги можете почитати ще про багато речей: батьківство, синівство, нещасний випадок, боротьбу із собою… Читаючи мемуари Кінга про Кінга та ремесло, виокремила декілька пунктів, які варто знати кожному початківцю.

1 Порада. Письменником не можна стати. Ним народжуються, народжуються із задатками, які слід відточувати та зміцнювати.

«Приладдя йде в комплекті з оригінальною упаковкою».

2 Порада. У письменника має бути освіта. Не обов’язкова філологічна, будь-яка. Це «для підстраховки».

3 Порада. Обладнайте свій ящик з інструментами. А він складається з таких причандалів:

  • Лексика. Підбирайте слова зрозумілі для читача, прості для запам’ятовування.
  • Граматика. Треба вміти грамотно писати, тоді вас захочуть читати.

«Слід уникати пасивних дієслів. Боязкі автори люблять їх із тієї причини, що й боязкі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан – це безпечно. Не доводить боротися з каверзною дією».

  • Дорога в пекло вимощена прислівниками.
  • Легкі книжки мають багато коротких абзаців, включно з діалогами, які можуть складатися всього з одного абзацу чи кількох слів та великого білого простору.
  • Багато читайте і багато пишіть. Усе просто.
  • На першу чернетку чи то роману, чи то оповідання витрачайте сезон – 3 місяці.
  • Відстороніться від світу: музика, тиха кімната, засунуті штори.
  • Пишіть, що любите: про дружбу, стосунки, роботу.
  • Не вигадуйте сюжет – нехай текст «пишеться» сам. Розслабтеся. Бо життя – безсюжетна штука.
  • Працюйте над влучними описами героїв.
  • Ваш головний герой – завжди протагоніст – глибокий та цілісний.
  • Не бійтеся переписувати та скорочувати – для цього й існує етап другої чернетки.

«Суть письма не в грошах, славі, жінках чи друзях. Вона зводиться до збагачування власного життя. Письмо мотивує, стимулює та ощасливлює. … Письмо – це магія, жива вода, як і всяке інше мистецтво. Вода безплатна. Тож пийте. Пийте і напувайтеся».

Усього по-трохи, або «Як писали класики»

Уперше цю книгу я знайшла на минулорічному Форумі видавців у Львові, коли ми з Юлею нишпорили провулками стелажів. Однак, на щастя, так і не придбала її, бо вона вже лежала у Good library.

Отож Ростислав Семків вирішив заміксувати історії та поради таких титанів літератури, як Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннеґут, Мілан Кундера, Маріо Льйоса, Умберто Еко.

Важко розказати про секрети всіх літераторів, але авторові все ж вдалося осягнути неосяжне. Перша частина – історія про письменника, його коротка біографія та те, що спонукало почати писати. Друга – обіцяний збірник рецептів для написання шедевру. Третя частина доповнює попередні дві аналізом та механізмами успіху, що спрацювали поза волею авторів.

Зупинюся найперше на Агаті Крісті. По-перше, з неї починається книга, по-друге, вона шанована пані в детективному жанрі, по-третє жінка-письменник (а це важливо!).

Я опущу моменти біографії письменниці, зупинюся виключно на порадах. Авторка говорить про два чітких етапи створення твору. Перший – довгий та хаотичний (тут вигадуєш сюжет, проробляєш деталі, живеш у світі героїв тощо), другий – власне письмо (збираєш свої виписки, характеристики і твориш).

Крісті з тих письменниць, які лінувалися писати. Спочатку вона писала половину чи більшу частину тексту, далі відкладала чернетку до кращих часів і працювала над іншим сюжетом. Вона писала, поки їй не стане нудно. Урешті береться за фінал – за два тижні закінчує роман.

Нормою для Крісті став один роман на рік і декілька дрібних оповідань. Тому, головний принцип авторки – не поспішати.

Важлива порада від Агати Крісті – працювати над сюжетом та сюжетними лініями, яких не має бути багато (1-2), бо сам автор у них може загубитися, а що казати вже про читача!

І головне: змушуйте себе писати, більше фантазуйте і отримуйте задоволення від процесу писання.

Поради від Джорджа Орвелла (справжнє ім’я, між іншим, Ерік Артур Блер):

  • Уникати неоригінальних зворотів та метафор (навіщо повторювати кліше, які все одно знають усі?)
  • Відкидати зайве і говорити те, що хочеш
  • Позбутися претензійних слів і запозичень (усе має бути просто та чітко)
  • Пишіть так, щоб донести особливості свого часу
  • Пишіть, аби виразити свою особистість.

Звісно, могла б розказати про всіх авторів та їхні секрети, та чи варто? Почитаєте самі smiley

І наостанок від мене. Прочитала я ці історії, пройнялася біографіями, виписала для себе цікаві та корисні речі, і зрозуміла: писати – це залежність, стан, який приносить ейфорію.

Звісно, не відразу все виходить, і не треба тішити себе надією про свою геніальність, але у разі навіть мільйонної поразки та відмови не полишати свою роботу. Бо більшість відомих письменників почали публікуватися вже після 30, а дехто – після 40. Тому, творіть і не бійтеся!