Чи наспівували ви коли-небудь ці рядки: «А вона, а вона сидітиме сумна, / Буде пити – не п’яніти від дешевого вина…». Якщо так, то чи знаєте автора пісні «Вона»? Здебільшого пісню звикли чути у виконанні Тараса Чубая, соліста славнозвісного гурту «Плач Єремії», а ось її батька, на жаль, мало хто знає. Костянтин Москалець – представник покоління вісімдесятників, справжній літературний вибух в епосі постмодернізму, інтелектуал до мозку кісток.
Його особливість у тому, що в одній людині напрочуд гармонійно співіснують прозаїк, поет, есеїст, музикант, філософ та критик. У літературних колах Москальця називають на додачу сенсеєм, бо б’є з нього джерело мудрості. Тієї б мудрості деяким сучасникам… Але це вже інша тема для огляду :)
Є у Москалька книга творів «Вечірній мед», а в ній і роман, і повісті, і есеї. Ця книга, на нашу думку, стане пречудовим першим кроком знайомства з творчістю митця. Тож яким чином, приблизно, відбуватиметься це знайомство. По-перше, радимо розпочати з прочитання невеличких есейчиків (як зробили ми свого часу). Можливо, спочатку буде дещо складнувато зрозуміти написане, часом здаватиметься, що мозок аж надто напружується, але радимо не здаватися. Читайте есеї повільно, смакуючи кожним словом. Почніть із «Людини на крижині»: ви опинитися на шматку криги разом із чоловіком та відчайдушно намагатиметеся разом не втратити рівновагу. Справжню відверту історію автора прочитаєте в есе «Дар безсоння…». Теплотою та безмежною любов’ю огорнуть вас есеї «Бахмач пасажирський», «Воскресіння чаю» та «Вся моя любов».
Усі есеї, для нас, – це такі собі медитації. Москалець-поводир не наполягає, щоб читач поглиблювався разом із ним, але має чудодійну здатність спокушати своїм внутрішнім світом. Повірте, у ньому можна блукати вічно, і що найцікавіше – він не має виходу.
Роман «Вечірні мед», повісті «Зірка на ім’я Марія» та «Досвід коронації» – філософський магнетизм автора. Наші враження і відчуття, наприклад, від «Вечірнього меду» : очі поступово розширюються, повітря не вистачає, часом серце вистрибує з грудей, але потроху все приходить у норму; тіло огортають теплота та приємні мурахи по шкірі – то від любові з присмаком меду, від спогадів про друзів; але раптом починає наступ друга хвиля попереднього настрою – усе йде шкереберть, цього разу мурахи по шкіри від трагічності та болю. І так по колу, до останньої сторінки. Твір за твором, есей за есеєм, поезія за поезією – ми поглинаємо в енну кількість відчуттів, що переможно змушують нас рухати думкою.
Так, Москалець – безмежний.