Це книга про журналістську діяльність у районах збройних конфліктів чи стихійних лих. Вона містить не просто цікаві й пізнавальні історії багатьох досвідчених журналістів, про яких ви напевно чули, а, можливо, і бачили. У книзі ви знайдете багато порад, як…не загинути, не втратити розум у зоні бойових дій, урешті-решт, вчасно здати репортаж у номер.
Упорядник зауважує, що ця книга не є підручником для новачків, але в ній зосереджена та реальна картина журналістського екстріму, де є чому повчитися.
Журналісти торкаються цілої низки проблем, з якими довелося опинитися віч-на-віч у небезпечному середовищі. Зокрема йде мова про натягнені стосунки влади і преси, військових і преси, проблеми взаєморозуміння, правди та відкритості. Сподіваємося, вас зацікавлять досить промовисті назви багатогранних історій журналістів: «Емоції залиш на потім», «Добіжи! У тебе син!», «Партнерських відносин за наказами не буває», «Як пережити інформаційне сафарі в Анголі», «Керована стихія: журналісти на військових навчаннях» та багато інших вражаючих і дещо шокуючих розповідей.
Пропонуємо вам добірку влучних (на нашу думку) цитат із книги:
Якщо збираєшся писати про війні, збройні конфлікти, катастрофи тощо – затям головне: всі емоції залиш на потім. На пенсію. Коли писатимем мемуари (якщо доживеш) (Геннадій Корж).
Екстремальні умови, як лакмусовий папірець, виявляють у кожному найсуттєвіше. У собі самому – також. Ніколи не знаєш, як вони можуть тебе випробувати (Олександра Парахоня).
І повернення з війни. Несамовитий грім серця у грудях. Зліт. Набір висоти. Відстріл теплових ракет. Гробова тиша серед гулу моторів. Більшість робить вигляд, що спить. Але не спить ніхто. Всі чекають. І це настає: триразовий рев сирени, як трикратне «ура». Все. Це – кордон (Ігор Кошель).