Хто боїться привидів? У дитинстві ледь не кожен, мабуть. А з часом розумієш, що найнебезпечніші монстри крізь стіни не ходять. Вони лише переконані, що можуть мати владу над чиїмось життям.

Шестирічний Джеймі привидів не боїться і людей поки теж ні в чому не підозрює. Хоч згодом щось може змінитися. “Згодом” – як улюблене слово в одному з романів Стівена Кінга. Здогадалися, яка назва? Оповідь ви почуєте від імені юного Джеймса, який не лінується попередити, що на нас чекатиме чимало жаху. Як ви сприймаєте фразу “буде страшно”? Я от вирішила, що не буде. Яка даремна скептичність! Не забувайте, що це спогади дитини від першої особи, сприйняття хлопцем своєї історії цілком виправдане.
 

Та й горор – це не все, за що варто любити творчість пана Стівена. Письменник пише різних жанрах – жахи, детектив, фентезі, трилер, містика.  Автор уже більше двохсот творів – підкаже Вікіпедія. Перераховувати не беруся, та розумію, який же незначний мій досвід! Попри це, переконана, що знайти свою історію у величезному переліку варто спробувати кожному. Між іншим, він активно підтримує Україну.  Нехай для когось це стане поштовхом зануритися у його творчість.

От цю невеличку книжку я проковтнула за два вечори. А можна було і за вечір, що потім довів мій чоловік. Тож, читається вона легко і не відпускає до кінця.

За сюжетом, хлопчик бачить померлих. Не нова тема для Кінга, а все одно цікава. Так от, Джеймі знає, куди покійна сусідка місіс Беркетт поклала свої прикраси, про що недописаний роман нещодавно померлого письменника, абощо. Привиди самі про це йому говорять. І не можуть збрехати, “ніби смерть – це ін’єкція тіопенталу натрію”. Поговорити з ними можливо лише протягом декількох днів, перш ніж вони зникнуть назавжди. Тільки це не правило, а припущення, бо так просто було доти, доки не відбулася зустріч із підривником.

Десь у місті чекає прощальна вибухівка, коли злочинець стріляє собі в голову. І допитати його тепер, як розумієте, не під силу нікому, крім нашого героя. От тільки ця примара – геть інша.

Перед нами своєрідний щоденник юнака, який намагається розказати про все, що з ним сталося і, можливо, станеться колись. Про травми, досвіди, і відповідальність, яка не завжди характерніша дорослим. Вони забувають навіть про власні застороги, такі як “ніколи й нікому не розказуй про те, що бачиш померлих... ” Точно.
 

Я не знаю, чи ви затятий кінгоман/ка, чи лише думаєте, з чого почати. Але спробуйте.  Можливо, короткий роман “Згодом”,  не стане тією книгою, яку ви захочете перечитувати. Або ж одного вечора, прочитавши до кінця, ви зрозумієте, що вже читали її колись. Та від того залишитеся не менш задоволеними. От саме це я нещодавно спостерігала.
 

До того ж, вона має змусити продовжити знайомство з іншими книгами автора. А це того варте.