Таємна історія починається з убивства. П’ятеро студентів грецької філології скидують свого одногрупника в ущелину.
Про передумови та подальші пригоди цієї компанії американська письменниця Донна Тартт писала 8 років. Це перший її роман, і навіть дещо автобіографічний. Бо почала писати історію ще у свої студентські роки в Беннігтонському коледжі, де, до речі, потоваришувала з автором «Американського психопата» Бретом Еллісом. Тартт вивчала класичну філологію, а тому щедро обдарувала «Таємну історію» античним стилем життя.
Ні, без перебільшень. Головні герої приватного коледжу в Новій Англії звихнуті на вивченні греки й міфотворчості греко-римської цивілізації. Їхній викладач Джуліан так само. Перекладають давньогрецькі твори, вивчають часові форми, читають мовою оригіналу, вкраплюють у свої студентські будні мотиви грецької міфології, обожнюють Гомера, фанатіють від божественного добродія Діоніса-Вакха.
Спочатку студентів у групі шестеро. Чому їх пізніш стане п’ятеро, ви вже здогадалися.
Першокурсник-каліфорнієць Річард дивує сам себе тим, що в останній момент обирає для вивчення грецьку філологію замість англійської. Переламує його волю перше знайомство з компанією заможних та ексцентричних на вигляд спудеїв – Френсісом, Банні, Генрі та двійнятами Каміллою й Чарльзом. А бідняка Річарда цікавить усе: їхній одяг, манера рухатися, колір очей, волосся, голоси, сміх. Якось дивно, таємниче, дуже привабливо, із присмаком тогочасся. «Аби не вампіри», – молила я. Бо дуже прикипіла до авторки після її третьої книги «Щигля».
Говорю відразу, студенти виявилися не зубаті й цілком живі. Але є дещо таке, що погубило їхню славу витончених, інтелігентних і здорових на глузд молодих людей. І це – безсоромний спойлер – їхній шал навколо дослідження явища вакханалії1.
А каліфорнієць Річард тим часом залипає на «греків» так сильно, що йде до деканату, аби остаточно поміняти свій освітній профіль. Ця думка спершу здається вдалою, бо Річард далеко не дурень, тим паче раніше вивчав ту греку й непогано виводить давньогрецькі відмінки. Але йому важлива кар’єра, ваговита думка зачепитися у коледжі, отримати ступінь магістра, мати хорошу роботу. Аби не повертатися до зубожілих батьків, яким начхати на сина і його потреби.
Попервах Річард щасливо гойдається в цьому колі, очманіло стає частиною життя кожного з тих п’ятьох. Їхні вечори, ночі й іноді навіть ранки оповиті високоградусним алкоголем, вишуканими наїдками, анацином, нембуталом, екседрином, «спідами» й іншими лікувально-наркотичними пігулками. Впадаю в осад, що віддані шанувальники греки навіть у кульмінаційному похмільному стані встигають робити тонни домашки й на заняттях поводитися невимушено, до блювотиння зразково.
Але Річард залишається відстороненим від найвишуканіших форматів дозвілля його нових друзів.
Розгульне життя витончених інтелектуалів-вакханалістів доходить до гострого краю, коли виринає правдива історія про один із таких безтямних вечорів. Генрі розповідає Річарду, що їхній нічний бенкет на честь Діоніса, накачаний пійлом і ритуальним сексом, закінчився вбивством фермера-птахівника. Банні теж цього не знає, а коли вихоплює новину з місцевої газети, то відразу з реготом припускає, що то скоїли його друзі, адже зовсім нещодавно вони всі відпочивали в заміському будинку неподалік від місця злочину.
Банні починає чимдуж тріпотатися про цю історію, голосно іржати й нарікати «греків» убивцями, аж так, що решта компанії починає маніакально переживати, чи не накличуть жарти друга поліцію. Невгамовний друг усе ж дізнається кришталеву правду, бо дехто з четвірки не кинув звички вести щоденник й згадав про вбивчий випадок біля ферми. А Банні любив чіпати чужі речі.
Що далі стається з Банні – ви вже, напевне, втямили. Саме його кінцівки панічно намагалися вхопитися за тоненькій гілочки, перш ніж обвалитися всім тіло на скелясте дно зі швидкістю 10 метрів на секунду.
Фон напруження від цієї історії не спадає, навіть на останній сторінці. Неймовірний кінематографічний саспенс – чудодійна метода пані Тартт, якою розколишує уяву й ставлення до героїв. І хоч у книзі багато неоднозначності, тривожності й подекуди попсового зухвальства в героїв, які ковтають книги з дня в день, цей перший роман авторки стає ще одною знахідкою для людини, якій ненароком розповіли таємну історію.
Читайте й дізнавайтеся правду – нехай нас таких буде більше.
.jpg)