Пам’ятаєте вампірську сагу «Сутінки»? То дуже розпіарені книжки та екранізації. Але на темі кохання й пригод зубастих монстрів, схожих на людей, фантазія письменниці не вичерпується.  

«Аптекар» ‒ то зовсім інше гостросюжетне творіння авторки, шпигунський екшен, вартий утілення в кіно. Обкладинка налаштовує на щось небезпечне, гостре, мов той шприц.   

У центрі уваги – молода, амбітна й небезпечно кмітлива «хімічка» Кріс (Кейсі, Алекс). Її амплуа – «акуратні» допити за допомогою небезпечних медичних інструментів та отруйних сполук. Вона – секретна агентка Сполучених штатів Америки, яка звикла виконувати «брудну» роботу та залишатися непоміченою для суспільства. Кардинальна зміна зовнішнього вигляду, ім’я, уникання камер спостереження та переїзди – звична справа для дівчини. Тим паче, коли потрібно постійно тікати від переслідувань й лягати спати разом із розставленими пастками. Адже єдину людину, якій вона довіряла, колишнього співробітника Барнабі, убили.   

Одного дня до вічної утікачки звертається колишній бос Карстен із пропозицією вийти з тіні та приступити до роботи: допитати підозрюваного, який імовірно розповсюджуватиме країною ТСХ-1 – вірус супергрипу.

Але чи варто братися за цю справу, яка може виявитися способом виманити з укриття? Кріс сумнівається, але погоджується. Проте завдання-допит у віддаленій місцевості проходить не за планом. Суб’єкт на ім’я Деніел поводить себе дивно, зовсім не так, як передбачала «медична працівниця». Вона починає розуміти підставу. До того ж до її тимчасового лігва вривається, наче Бетмен, брат підозрюваного – Кевін із вірним собакою, здатним порвати аптекарку на шматки. Після запеклої боротьби виявляється якесь нестикування. Троє ворогів вирішують об’єднатися задля спільної мети – помсти тим, хто зрадив та затіяв криваву розправу.     

Усе, що відбуватиметься далі, ‒ то грандіозна розв’язка. Варто дочитати. 

Зупинимося на головних героях:

Кріс Тейлор (Кейсі або Алекс) – жінка, що звикла жити без емоцій і душевних притягань до людей. Вона, наче бездушний аптекар, катувала суб’єктів. Але після смерті напарника виробила чіткий алгоритм, як вижити. То бігти, бігти і бігти. Та стомилася від такого способу існування. Героїня здається привабливою не тільки розумом, а й внутрішньою красою.

Деніел Біч – хлопець мужній, чесний та сміливий. Звичайний вчитель. Володіє емпатією та шармом, що подіяв навіть на холодну Алекс. Викликає симпатію й у читача.   

Кевін – суворий чоловік, загартований військовим минулим. Обожнює зброю та собак, які замінюють йому живих друзів. Заради брата Деніела готовий на будь-які жертви. Навіть терпіти присутність «аптекарки». Це той герой, який змушує себе поважати.   

Які враження від екшену? Позитивні. Бо книга виправдала очікування бойовика, який не зовсім притаманний Майєр. Роман здатен захопити увагу навіть тих, хто не тащиться від кримінальних історій про шпигунів. Бо тут присутня заплутана оповідь, у якій не завжди розумієш, хто насправді злодій, а хто прикидається. І це вабить.

Небезпечна стрілянина, пригоди, убивства? Теж є.   

Любовна лінія? Так, зав’язується стрімко й несподівано. Бо то в стилі Стефані Майєр, яка полюбляє ніжні ліричні відступи, розвернуті діалоги персонажів, лиходіїв із вразливою душею. Вона інколи відводить увагу читача від перипетій сюжету та зупиняється на почуттях, переживаннях героїв. І то добре. Це робить книгу наповненою, живою, можливо, більш схожою на жіночий роман, проте крутизну шпигунського роману не витісняє.

Таня Горбатюк