Вона стоїть на полиці й дивиться мені в душу. Книжка, яка прочитала мої думки. І відкрила очі на дещо. І розсмішила. Словом, Олександра Райнварт, рекламниця, розповідає, як вдається вижити у світі, де всі від тебе щось хочуть. Було ж таке, коли хочеться зазирнути людині в її безсоромні очиська й сказати: «Та пішов/пішла ти»? Частенько. Але що зупиняє зробити це? 

Сором/провина/безхарактерність/скромність? Нє-а. Невміння правильно вказувати напрямок і місцезнаходження лісу, до якого відправляєш людину. Таку дилему мала й авторка. Але з часом навчилася робити це так майстерно й ніжно, що хочеться перейняти науку якомога швидше. 

Як розібратися у хаосі того, що хочеш послати? Витрачаєте час на людей, яких не любите, місця, які не подобаються. Прощайтеся із ними. Набридло фарбуватися, коли їдеш у пубілічні місця? Забий. Бо коли жінка фарбується і хвилюється через зовнішній вигляд надмірно, то їй не все одно, що подумає продавець/офіціант/касир супермаркету/пасажир автобусу. Рілі? Головне, що ви привітний/ввічливий/маєте манери. 

Бажання досягти ідеалу. Цей шлях несе лиш негатив: провину, докори сумління, комплекси, відчуття власної неповноцінності. У всіх є слабкості. Тож, підкоріться їм або ставтися поблажливіше до себе wink

Набридливі знайомі. Гм-м… Один так точно має бути. Отож, як уберегтися? Не брати слухавку, вигадати відмовку, не забути минулі відмовки, на вулиці прикинутися сліпою/мертвою, перечекати, коли небажаний гість відійде від дверей дому. 

Родичі, які постійно повчають, або ті, яких хронічно не переносите? Ніжно посилайте. Чи є вам справа до двоюрідного дядька, який постійно паскудить всі сімейні зустрічі? Ні. Навряд він пустить навіть скупу сльозу у разі відмови. Тому, чи варто заморочуватися?

Вагітність. Це дев’ятимісячний курс, коли ти всіх посилаєш. Але єдина порада, яку слід прийняти: не дивитися фільм «Чужий» у другому триместрі. Бо опісля рухи дитинки будуть сприйматися двояко. 

Як не стати мерзотником_цею, коли посилаєш? Посилайте із дружелюбною міною. І до біса почуття провини.

Наша здатність не паритися через дрібниці закладена нам з дитинства. Ми її просто втрачаємо. Авторка каже: «Будь як собака: якщо з річчю не можна гратися або з’їсти, – задери над нею лапу й біжи далі». 

Відпускати проблеми/поради/людей, які приносять неприємності і дискомфорт – круто.