Перша світова війна. Українці розділені між Австро-Угорською та Російською імперіями. Війна у протилежних таборах і мрії про власну державність. На згарищі двох держав постають дві республіки Українська Народні Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка.
22 січня 1919 рік, 12:00. Софійська площа. Один Акт Злуки. Одна держава. На честь події влаштували історичний парад та народне віче, а це – більше мільйона українців.
Через окупацію Польщею західних земель, розбрат серед керівництва УНР і загрозу з боку більшовиків нова держава перестала існувати. Схід і захід об’єднався лише після Другої світової війни, але вже у складі СРСР.
Бібліографічний дайджест про те, як формувалася соборність, зароджувалася єдність і живе дух братерства.
«Біля гасла: Українська Народна Республіка – Українська Незалежна Держава об’єдналися всі справді активні сили нації в боротьбі за незалежність. Тільки в моральній атмосфері, утвореній тією боротьбою, могли з’явитись світлі постаті поляглих, тільки на цьому ґрунті могла зродитися жива легенда дальшої нашої боротьби, що живе невмирущою в душі нації і ферментує її сили на нові виступи».
Українські традиції / авт. передм. і т.п. О. В. Ковалевський ; худож. О. Г. Жуков. – Х. : Фоліо, 2011. – С. 251-258.
«Була ще одна важлива подія, разом з якою Трудовий конгрес увійшов в історію. Це проголошення соборності українських земель в одній державі. Вперше гасло соборності, сформульоване Головною Руською радою, прозвучало у 1848 р. і було одним з наріжних каменів українського національно-визвольного руху. Перша світова війна суттєво зблизила західні та східні українські землі, тож після проголошення ЗУНР цілком природним виглядало бажання українців жити в незалежній і соборній державі.
На жаль, спроба возз’єднання двох українських народних республік в єдину соборну державу була приречена залишитися лише декларацією».
Литвин, В. Історія України : підручник / В. Литвин. – К. : Наук. думка, 2006. – С. 445-449.
«У кін. 1918 р. – на поч. 1919 р. на всіх ділянках державного будівництва ЗУНР кипіла напружена робота. Українці краю переконливо продемонстрували готовність до державного життя. Однак вони зіткнулися з неприхованою агресією ззовні. Запеклі бої з поляками у Львові та околицях, з румунськими військовими – під Снятином, Надвірною та на Буковині змусили уряд ЗУНР прискорити заходи щодо об’єднання молодої галицько-української держави з Наддніпрянщиною».
Лазарович, М. В. Історія України : навч. посіб. / М. В. Лазарович. – К. : Знання, 2013. – 358-359.
«У тому часі довелось Січовим Стрільцям бути активними учасниками історичної події, що відбулася в Києві 22 січня 1919 року, а саме: акту проголошення соборности української держави. Січові Стрільці, як співгосподарі столиці України, приготовили все, щоб ця знаменна маніфестація всеукраїнської державної єдности пройшла достойно. Зокрема припав їм обов’язок зустрічі численної делегації з Галичини, яку вони з військовими почестями привітали на залізничій станції почесною сотнею в повнім бойовім виряді. Командант сотні склав звіт, прибувшому з галицькою делегацією полк. Д. Вітовському.
Під час самого свята проголошення Соборности на Софійській площі – Січові Стрільці удержували взірцевий лад і порядок. Це історичне свято України закінчила дефіляда Дивізії Січових Стрільців і інших військових частин, яку провадив полковник СС Іван Чмола».
Ріпецький, С. Українське січове стрілецтво / С. Ріпецький. – Л. : НТШ, 1995. – С. 270-273.
«…Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республика (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Від нині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка».
Червінський, В. І. Історія України : джерельний літопис / В. І. Червінський, М. І. Обушний. – 3-тє вид., переробл. та допов. – К. : Україна, 2016. – С. 443.
«Головним здобутком національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр. стало проголошення 22 січня 1919 року у Києві Акту об’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу. Об’єднавчий процес революційної доби, що мав складний та надзвичайно драматичний характер, увійшов в українську національну свідомість як відправна точка соборності українських земель у модерну добу».
За Україну, за її волю! – For Ukraine, for its freedom! : іст.-мистец. альманах, 2018-2019, 1918-1919 / Р. Яці, [та ін.] ; перекладач Б. Горбовий ; худож. І. Шкльода ; авт. ідеї М. Сімкіна. – [Л.] : Левада, 2018. – С. 74-77.
«22 січня 1919 р. був легкий морозець, день видався погожим. Ще з вечора вулиці набули святкового вигляду. Звідусіль гуртами та поодинці місцеві жителі поспішали на Софійський майдан, що потопав у маєві державних стягів. Кінець Володимирської вулиці перед майданом замикала тріумфальна брама, яка була прибрана голубими і жовтими стрічками, гербами всіх українських земель. Вздовж вулиць, що вели до Святої Софії, шкільна молодь утворила живі коридори, а сам майдан оточили війська, пропускаючи до середини лише членів уряду, іноземних дипломатів, офіційні делегації».
Реєнт, О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939) : події, люди, документи / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – К. : Школа, 2004. – С. 214-219.
«22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт Злуки, але об’єднавчий процес не міг бути завершений через наступ більшовиків на Київ, поляків на Західну Україну та принципові розбіжності між Є. Петрушевичем і С. Петлюрою. Крім того, командувач Запорозької групи військ О. Осецький, керівники корпусу січових стрільців Є. Коновалець та А. Мельник були не проти примирення і порозуміння з Радянською Росією».
Костинський, М. Б. Українська легенда : самовчитель громадянина / М. Б. Костинський ; оформит. обклад. С. В. Кадочніков. – Вид. 3-тє, допов. – К. : Фенікс, 2015. – С. 160-172.
«22 січня 1919 р. обидва уряди проголосили злуку УНР і ЗУНР. Українську державу визнали західні країни, які направили до Києва свої посольства. Українська держава також вислала до столиць європейських та американських держав своїх послів.
Більшовицька влада Росії на чолі з В. І. Леніним категорично не бажала визнавати молоду державу, вважаючи Україну невід’ємною частиною своєї території».
Лагунова, Т. І. Моя країна Україна : [для дітей серед. шк. віку] / Т. І. Лагунова [та ін.] ; ред. Т. С. Жабська ; оформ. кн. Ю. В. Блоха. – 2-ге вид. переробл. та допов. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2008. – С.54-55.
«22 січня 1919 у Києві відбулось урочисте проголошення Акту Злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку. ЗУНР отримала офіційну назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗОУНР). Досі до однієї, рідної для себе держави ці дві частини українського народу входили майже сім століть тому – під час оборони Києва воєводою Данила Галицького Дмитром від монголотатарів у 1240 р.»
Палій, О. Короткий курс історії України / О. Палій ; оформ. кн. Г. Букша. – Вид. 3-тє. – [К.] : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – С. 325-348.
«…21 січня 1990 року, стоячи в «живому ланцюзі» між Києвом і Львовом, ні я, ні ті, хто був поруч, також не думали ні про розподіл, ні про розколи в Україні. Адже думки, як і слова, мають силу. Головне зберегти єдність у собі. Тоді вона неодмінно збережеться і в державі. Тоді ніхто не відчуватиме себе дужчим за нас».
Шаповал, Ю. Мить історії : 366 мініатюр про людей і події / Ю. Шаповал. – К. : Парлам. вид-во, 2019. – С. 32-33.
«Двадцять першого січня 1999 року Леонід Кучма підписує указ №42/99. Законодавчо закріплено День Соборності. До цього Україна йшла дев’яносто років. Наступного дня, 22 січня, уперше із часів незалежності українці відзначають День Злуки».
Кокотюха, А. Покоління сміливих. Україна: 25 років незалежності : [іст. дослідж.] / А. Кокотюха. – Х. : Vivat, 2016. – С. 122.
«Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між могутніми імперіями, ідея соборності завжди була визначальною. Ще в середині ХІХ ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці ХІХ ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних деклараціях більшості українських політичних партій і громадських організацій. Однак можливості для її втілення відкрила Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав. У січні 1918 року незалежність проголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді 1918-го постала незалежна Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання».
100 років боротьби: українська революція 1917-1921 : [матеріали інформ.-просвітницької компанії Українського ін-ту нац. пам.] / В. В’яртович, Я. Файзулін, В. Яременко ; Укр. ін-т нац. пам. – [Б. м. : б. в., 2018?]. – 44 с.
«Дослідники не сумніваються у значущості цього історичного факту. На думку І. Нагаєвського, це була «велика, врочиста, єдина в своєму роді історична маніфестація солідарності всіх віток українського народу, що раз і назавжди знищила штучно збудований ворогами народу фізичний і духовний кордон між ними». В. Сергійчук вважає, що цим актом Директорія намагалася утримати соборну державу у боротьбі на кілька фронтів. Але до реального об’єднання не дійшло».
Литвин, С. Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну / С. Литвин. – К. : Смолоскип, 2018. – С. 213-259.
«ЗУНР виникла в листопаді 1918 року після розпаду Австро-Угорщини. Як ми вже казали, Галичину вважали своєю і українці, і поляки. Кожна сторона бачила цю територію частиною своєї майбутньої країни. Львів за населенням був переважно польським містом, але сама Галичина з XIV століття (коли була захоплена Польщею) залишалася за населенням українською.
Українці ненадовго утримують владу у Львові, проте вони проголошують свою державу – ЗУНР – і ще півроку воюють проти переважаючих польських сил. Сили галичан і поляків були так само неспівмірні, як сили Петлюри та російських червоних і білих. Прагнення возз’єднати Україну буде оформлено в січні 1919 року Актом Злуки, але насправді західні та східні українці тоді просто билися спина до спини, кожен проти свого ворога».
Галушко, К. Український націоналізм : короткий курс з історії України / К. Галушко. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017. – С. 88-91.
«Кардинальним питанням у політиці УНРади та всього державотворчого процесу, що відбувався в Галичині, було не лише приєднання решти українських земель Австро-Угорщини, а й об’єднання в одній державі з Наддніпрянською Україною.
Унія двох українських держав мала величезне політичне значення: століттями розділений народ об’єднувався у власній єдиній національній державі.
Насправді ухвала УНРади від 3 січня та Універсал Директорії від 22 січня 1919 р. лише задекларували проведення державного об’єднання в майбутньому, що його мали закріпити Всеукраїнські установчі збори. Але оскільки скликати їх за тих умов було неможливо, унія між УНР та ЗУНР мала характер угоди конфедеративного характеру, і в кожної республіки були свої уряди, системи державної адміністрації та збройні сили».
На бій за волю. Перемога через поразки : Україна у війнах і революціях 1914-1921 років / А. Руккас [та ін.]. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – С. 178-182.
«Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з Австро-Угорської імперії. Акт возз’єднання, злуки двох Україн був знаком одвічного прагнення українцями єдності…
Минув 71 рік і 22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши живий ланцюг від Києва до Львова – на згадку про проголошення Акту Злуки».
Незалежність України / відп. за випуск О. Давидова. – К. : Мамине сонечко, 2016. – С. 2-3.
«Мешканці ЗУНР прагнули об’єднання з УНР. Ця важлива історична подія відбулася 22 січня 1919 року, коли в Києві, на площі біля Софійського собору, було проголошено «Акт Злуки» Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. В історії ця подія також має назву як День соборності України».
Закалюк, А. Є. Вступ до історії України : навч. посіб. / А. Є. Закалюк. – Л. : Астролябія, 2012. – С. 118-123.
«Однією з найважливіших історичних дат є саме 22 січня (проголошення першої незалежності у 1918 році та проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР), коли в Україні відзначається День Соборності.
Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, - духовну консолідацію всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави».
Коваленко, Т. В. День Соборності України : метод. рек. / Т. В. Коваленко. – Старобільськ : ФОКСПРИНТ, 2016. – 21 с.
«Об’єднана Україна відстоювала свою незалежність на кількох фронтах одночасно: проти Польщі воювало військо ЗУНР – Українська Галицька Армія, проти більшовиків та білих – армія УНР, одночасно вони вспупали у конфлікти та союзи з повстанцями, які тоді були буквально у кожному селі».
Капранов, Д. В. Мальована історія Незалежності України / Д. В. Капранов, В. В. Капранов. – 5 вид. – К. : Зелений пес, 2016. – С. 58-59.
«Однак воєнний стан унеможливлював практичне злиття двох державних організмів, отож його відкладали на майбутнє – до скликання Всеукраїнських Установчих зборів, обраних населенням обох частин України. На думку історика О. Бойка, Злука не означала, що УНР стала унітарною або федеративною державою. Це було більшою мірою конфедеративне об’єднання, принаймні до остаточного вирішення питання щодо державного об’єднання Установчими зборами».
Кондратюк, К. Новітня історія України. 1914-1945 рр. : навч. посіб. / К. Кондратюк ; ред. І. М. Лоїк, С. З. Сеник ; оформ. Обклад. В. Рогана. – Вид. 2-ге, допов. – Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2018. – С. 51-133.
«Однако наступивший вскоре развал империи спутал карты галицийских украинцев и заставил-таки их заняться собственной государственностью – особенно ввиду очевидных претензий на их территорию со стороны Польши, да и России тоже. В итоге в 1918 г. была провозглашена Западно-Украинская народная республика (ЗУНР): просуществовав всего восемь месяцев, правительство этого новообразования успело, однако, заключить предварительный договор о воссоединении с Большой Украиной».
Антонов-Овсеенко, А. Проект «Украина». Три войны России с Украиной / А. Антонов-Овсеенко ; худож. Е. А. Гугалова. – Х. : Фолио, 2016. – С. 31-121.
«Остаточне ухвалення Акту злуки планувалося на засіданні першого українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент так ніколи й не було скликано. До того часу Українська Народна Республіка вже припинила своє існування. Уже за два тижні після проголошення Акту злуки уряд нашої держави (на той момент Директорія) під натиском Червоної Армії був змушений залишити спочатку столицю – Київ, а потім і територію України».
Шкода, М. Н. Традиції і свята українського народу / М. Н. Шкода ; ілюст. О. К. Перепелиця. – Донецьк : БАО, 2007. – С. 56-59.
«На жаль, успішній реалізації «українського проекту» в роки Визвольних змагань завадила асинхронність етнополітичного розвитку Галичини й Наддніпрянщини. За слушною оцінкою І. Лисяка-Рудницького, «на українському Заході ми вже перед 1914 р. були політичною нацією». Натомість на підросійських українських теренах вітчизняний революційний рух лише «прямував до того, щоб вийти на свій власний шлях, щоб вирватися із магнетичного поля імперщини».
І якби до зусиль цієї, за І. Лисяком-Рудницьким, «однієї провінції» (Галичини), що своїм простором дорівнювала пересічній східноукраїнській губернії, долучилися бодай адекватні зусилля принаймні половини (третини?!) губерній Наддніпрянщини, то очевидно, що с праву побудови незалежної України було б вирішено ще в ті далекі – 1918-1919 рр.».
Велика війна 1914-1918 рр. і Україна / уклад. О. П. Реєнт ; худож. О. Я. Остапов ; ред. В. А. Смолій. – К. : Кліо, 2013. – С. 654-707.
«Після закінчення Першої світової війни Австро-Угорська і Російська імперії перестали існувати. Завдяки цьому Україна отримала шанс на самостійність, спочатку у вигляді двох державних утворинь: УНР та ЗУНР.
Але час диктував свої вимоги. Перед загрозою знищення уряди УНР і ЗУНР зробили крок, який надавав їм шанс вистояти у боротьбі й був логічним у своєму задумі. Обидві України вирішили об’єднатись».
Сорока, Ю. 100 важливих подій історії України / Ю. Сорока ; голов. ред. О. В. Красовицький ; оформ. кн. О. А. Гугалова-Мєшкова ; наук. консультант С. Печенін. – Х. : Фоліо, 2018. – С. 132-133.
«Після зречення гетьмана до влади прийшла Директорія на чолі з Симоном Петлюрою.
У грудні 1918 року на вірність Директорії присягнуло 300 тисяч вояків. Соціалістичний уряд проводив земельні реформи. 26 грудня 1918 року була проголошена декларація щодо земельного питання. Згодом відбувся церковний з’їзд, який проголосив створення Української Автокефальної Православної церкви (УАПЦ).
А невдовзі армія московських комуністів напала на Україну. Запорозький корпус та корпус Січових Стрільців першими вступили у бій з нею на Лівобережній Україні.
Московські орди наближалися до Києва. 22 січня 1919 року, у річницю проголошення IV Універсалу, на Софійській площі був підписаний Акт злуки ЗУНР та УНР. Проте вже 5 лютого московські війська вдерлися до Києва. Директорія була змушена переїхати до Вінниці».
Піняжко, Р. Історія держави української / Р. Піняжко. – [Б. м. : б. в.], 2017. – С. 85-105.
«Після проголошення IV Універсалу та висланні мирової делегації до Брест-Литовська Москва побачила, що українська незалежна і суверенна держава – це реальний факт, що вкоротці може бути визнаний формально міжнародним актом Центральними державами».
Шкільник, М. Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр. : спомини і роздуми / М. Шкільник ; упоряд. В. Верстюк. – К. : Кліо, 2016. – С. 115-128.
«Порівнюючи перебіг подій доби Визвольних змагань 1917-1921 рр., сторіччя яких відзначаємо у ці дні, та нинішньої боротьби за незалежність і територіальну цілісністьУкраїни, важко позбутися враження, що історія описала столітнє коло і йде власними слідами. Паралелі просто вражають: і тепер, як і тоді, Україна змушена на полі бою захищати своє право на існування, і ворог у нас той же самий, що й сто років тому, - Росія, хвора на тяжкий імперський синдром. І внутрішні проблеми у нас дуже схлжі: нерозуміння серйозності загрози, нездатність зосередити зусилля на головному, внутрішні чвари і брак єдності»
Українське коло: до сторіччя Визвольних змагань 1917-1921 = Full circle Ukraines Struggle for Independence 100 Years Ago 1917-1921 : [каталог виставки, що експонувалася у Музеї історії міста Києва (22 січ.-18 берез. 2018), згодом – в Укр. Музеї у Нью-Йорку (06 квіт. 29 верес. 2019)] / авт. Ю. Савчук ; перекладач С. Сингаївський, М. Ревакович ; худож. В. Грицик, Д. Клочко, В. Лінніков. – Нью-Йорк : Укр. Музей, 2019. – 275, [36] с. : іл.
«Проголошення УНР було відзначено в багатьох містах з великими урочистостями, що супроводжувалися використанням національних прапорів. Характерно, що проголошення УНР, як і весь український національний рух, викликали озлобленість у більшовиків, які не мали на той час серйозної підтримки в Києві, й вони спробували вилити свою злість в образному протиставленні прапорів: «Червоний прапор боротьби робітників і селян проти буржуазії замінюється блакитно-жовтим. Відповідальність за це цілковито лягає на Українську соціал-демократичну партію».
Народження країни. Від краю до держави : назва, символіка, територія і кордони України / К. Галушко [та ін.]. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – С. 310-328.
«Серед українців поширене уявлення, що соборність – це одномоментний акт. Насправді це був тривалий процес, - говорить історик Ярослав Файзулін. Перші заяви про необхідність об’єднання Галичини і Наддніпрянської України звучали ще всередині ХІХ століття, коли майже в один час про це заявили Кирило-Мефодіївське братство (1846) і Головна Руська Рада (1848). Новий поштовх реалізації ідеї соборності дали Перша світова війна і розпад імперій, а також початок Української революції. Політики УНР і ЗУНР майже одразу після створення обох республік заявляли про необхідність їх об’єднання. Що й було реалізовано 22 січня 1919-го. Однак, завершити процес формування однієї держави завадила окупація українських земель сусідніми державами та суперечки між політиками обох таборів».
Коваленко, Т. В. Терновий вінець 1917 року... : метод. рек. до 100-річчя подій укр. революції 1917-1921 рр. / Т. В. Коваленко. – Старобільськ : ФОКСПРИНТ, 2017. – 64 с.
«Трудовий Конгрес відбувся 22 січня 1919 р. Того ж дня був проголошений урочистий Акт злуки західноукраїнських земель в одній Соборній Українській Народній Республіці, закріплений відповідним універсалом Директорії.
Склалася дивна ситуація – в Україні виникли два уряди, дві армії, дві внутрішньополітичні стратегії й дві дипломатії. Але були лише одна земля і один народ, поділений політиками заради якихось незбагненних прагнень і задоволення власних амбіцій».
Кремень, В. Україна: проблеми самоорганізації : [монографія : в 2 т.]. Т. 1. Критика історичного досвіду / В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко. – К. : Промінь, 2003. – С. 141-196.
«Україна, затиснута між двома потужними силами – Антантою з півдня й большевизмом з півночі – не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя.
В таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборности України. 22-го січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР з ЗУНР. Представниками від ЗУНР були: Л. Бачинський, Л. Цегельський та С. Витвицький. Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».
Полонська-Василенко, Н. Історія України : у 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року / Н. Полонська-Василенко ; голов. ред. С. Головко. – 4-те вид., стер. – К. : Либідь, 2002. – С. 457-543.
«УНР перестала існувати наприкінці листопада 1920 внаслідок остаточного захоплення тер. підрос. України більшовицькими військами, виїзду лідерів Директорії УНР на еміграцію та інтернування Армії УНР у Польщі. 1920-92 на еміграції діяв Держ. центр УНР в екзилі».
Довідник з історії України (А-Я) : [посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл.] / ред. І. Підкова, Р. Шуст. – Вид. 2-ге, доопрац. і допов. – К. : Генеза, 2002. – С. 925.
«Українська революція, відновлення державності у форматі УНР та ЗУНР розбудили дух свободолюбивості, власної гідності українців, дали потужний імпульс етнічному єднанню, соборницькому процесу і подоланню негативних рис ментальності. Ось чому серед знакових подій не тільки тієї доби, але й усієї новітньої історії України, особливе місце посідає 22 січня 1919 р., коли в золотоверхому Києві під дзвони Святої Софії було проголошено історичний Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки і створення соборної держави всього українського народу. Саме цей день став символом єдності двох, розділених імперською прірвою, гілок українського народу».
Революція, державність, нація: Україна на шляху самоствердження (1917-1921 рр.) : матеріали Міжнар. наук. конф. (м. Київ, 1-2 червня 2017 р.) / упоряд. В. Верстюк, В. Скальський, Г. Басара-Тиліщак, В. Бойко. – К. : Сіверський центр післядипл. освіти, 2017. – С. 81-100.
«Українці одними з перших народів Австро-Угорщини почали вживати рішучих заходів зі створення власної держави на західноукраїнських землях.
Від самого початку національного відродження західні українці пам’ятали, що ЗУНР – це частина великої Української держави. Саме в Галичині народилося таке поняття, як «Соборна Україна».
Було утворено уряд та ухвалено Конституцію. Територія ЗУНР становила понад 70 тисяч квадратних кілометрів, населення – 6 млн осіб.
Акт Злуки 22 січня 1919 р., яким Українська Народна Республіка і Західноукраїнська Народна Республіка проголосили державну єдність, показав велику силу тяжіння до об’єднання частин одного народу.»
Палій, О. Історія України : посіб. для студ. та викл.в загальноосвітніх шк. / О. Палій. – К. : К.І.С., 2015. – С. 487-491.
«Уся історія Буковини зводилася до змагання місцевого українського населення бути в єдності з рештою українського народу, а провідні діячі України намагалися огорнути своєю опікою цю південно-західну окраїну нашої Батьківщини. Це постійне взаємне тяжіння ми бачимо за козацької доби, коли козацькі ватажки і гетьмани навідувалися у ці місця. За австрійських часів намагання жити разом з братами з Галичини чи Наддніпрянщини стало головним змістом громадського, культурного та політичного життя буковинців.
Найяскравіший вияв бажання возз’єднати Буковину з усією Україною стався у бурхливі часи Першої і Другої світових воєн і його виразником були формації, що називали себе «Буковинським Куренем». Його доля була така сама, що й усієї визвольної боротьби української державності та її армії цього періоду».
Дуда, А. Буковинський Курінь в боях за українську державність, 1918-1941-1944 / А. Дуда, В. Старик. – Чернівці : Укр. Народний Дім в Чернівцях, 1995. – С. 5-51.
«Фахова теоретична підготовка, наукова ерудиція, багатий політичний досвід дозволили К. Левицькому надійно скеровувати формування законодавчої бази новонародженого утворення, докладати до визначальної ланки функціонування складного організму власних зусиль. Голова уряду персонально підготував ряд законів та законопроектів, нормативних актів, зокрема про державну самостійність українських земель, тимчасову адміністрацію держави, організацію судів, про громадянство, виборчу ординацію до Сейму та ін. 13 листопада 1918 р. було ухвалено «Тимчасовий Основний Закон», яким закріплювалась назва держави – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). К. Левицький виступав прибічником об’єднання обох гілок українського народу в одне ціле, зробив внесок у започаткування соборницького процесу, що завершився 22 січня 1919 р. проголошенням Акта злуки України».
Солдатенко, Валерій. Проект «Україна», 1917-1920 рр.. Постаті / В. Солдатенко ; оформ. кн. О. М. Артеменко. – Х. : Фоліо, 2011. – С. 329.
«Через декілька днів командування Осадного корпусу забезпечило приїзд до Києва делегації ЗУНР з 36 осіб і виступило співорганізатором урочистостей, пов’язаних з проголошенням 22 січня 1919 р. Акта Злуки.
Стрілецьке керівництво впливало на деякі питання розбудови держави: воно підтримало на посаду міністра військових справ кандидатуру командувача Південного фронту генерала О. Грекова, а начальником генерального штабу 22 січня було призначено начальника штабу Осадного корпусу полковника А. Мельника».
Хома, І. Я. Січові стрільці : Створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба Січових Стрільців у 1917-1919 рр. / І. Я. Хома. – К. : Наш час, 2011. – С. 59-66.
«Щоби успішно вести боротьбу проти всіх ворогів нашого трудового народу, мусить бути Українська Народна Республіка Соборною, єдиною, з’єднаною. Лише повне з’єднання забезпечить нашому народові успіх у його тяжкій боротьбі».
Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях / упоряд. О. Кучерук. – К. : Парлам. вид-во, 2019. – 199 с.
«Эта книга – сборник разноплановых материалов, обьединенных общим знаменателем – демонстрацией того, что жители нынешних Донецкой и Луганской областей участвовали во всех этапах национально-освободительной борьбы в 1917 – 1921 годах, что процессы Украинской революции разворачивались непосредственно на территории региона, естественно, обладая при этом своей спецификой.
Летопись украинского Донбаса. Донбасс во времена Освободительной Борьбы 1917-1921 гг. : [пер. с укр.] / сост. Ю. Косенко ; пер. А. Кокошко, А. Подоляк. – Ичня : Формат, 2018. – С. 4.
«Якщо говорити про історичні уроки Дня Соборності, то вони полягають передусім у тому, що перед небезпекою втрати державності слід відкинути всі непорозуміння, всі внутрішні чвари, які, як показує наша історія, ніколи до добра не доводять».
Васильчук, С. Воєдино навіки : День Соборності // Військо України : центральний друк. орган М-ва оборони України. – 2017. - № 1. – С. 40-43.