Із серії від Видавнича група KM-Букс «Маленьким про великих» маємо три книжки про Одрі Хепберн, Марію Кюрі та Фріду Кало. Серія для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Стисло, просто, з ілюстраціями, що підсилюють загальний контекст, пояснюють вашій дитинці тонкощі життєвих шляхів героїнь.
Марк тицькає на кнопки ліфта за суворою почерговістю. На 5-му поверсі його чекає неохайна мертва дівчинка. Засмальцьоване довге волосся, обшарпане платтячко, обвислі, подекуди відліплені шматочки плоті, кислувато-блювотні парфуми. Ну таке. У такому вигляді вона тупцяє «на свіданку» до ліфта, де стоїть чотирнадцятирічний Марк. Але хлопець не озирається, мовчить і ледве дихає, бо так сказала Соня. То жива подруга хлопчини, яка і надибала першою і ту мертву істоту, і світ, який приховується на 10-му поверсі.
Навіщо дітям дорослі? І справді, навіщо? А діти дорослим? Складно, так. Часом відвідують думки про те, що одні мають природжені властивості/бажання стати чайлдфрі, інші ж – мати дитинку/дві/три – це вже як піде. Головне – зробити свідомий вибір, усвідомлюючи всю радість і разом із тим відповідальність. А якщо вибір свідомий, а проблеми все одно виникають? А вони з’являться обов’язково.
Ці жертовні любовні симуляції головних героїв… Уже вдруге їх переживаю за книгою Патріка Модіано. З’явилася собі дівчина Жізель. Розколихала думки і мрії вісімнадцятирічного Люсьєна. А він, неначе відчайдушний ловець форелі, силиться вчепитися за загадкову панянку, пізнати її, зрозуміти. Тільки все від самого початку складається дивно до вибуху мозку.
Монастир, дитячий будинок, прихідний храм, табір військовополонених. Жіночий монастир «Всіх скорботних Радість» побачив немало з 1872 року. Але найгірше з ним сталося під час Другої світової війни. 10 кам’яних і 7 дерев’яних бараків, 4 тисячі військових польських офіцерів. Голод, хвороба, смерть і таємниці. І тільки після 1992 року почалося відродження храму.
Зізнайтеся, що хоча б раз у житті не дочитали книжку. А потім сумління підходить і з-за плеча шепоче: «Іди дочитуй, неробо! Соромно кидати книжки на пів дорозі». «Еге ж», – подумки погоджуєшся і волочиш ноги до «ацкої» справи. Насправді не все так погано. Тільки по-секрету, нікому не кажіть. Книги можна, навіть треба недочитувати. Не лізе – не пхайте. А ще їх можна паралельно читати декілька, непоспішно проглядати чи аналітично заглиблюватися, як Умберто Еко.
Мати все ж зізналася, що хотіла її любити… Але. Обурення? Сумніви? Розчарування? Сум’яття? Надто багато неоднозначних емоцій, які годі й уявити, коли на власні вуха чуєш таке від матері. Людини, яка має стати найближчою і найріднішою. Що ж, Камілла Прейкер знає, як це бути нелюбою дитиною.
Він ще не народився, не має імені. Батьки не купили йому ліжечко, одяг, підгузки, пляшечку. Він сумнівається – а чи чекають його взагалі? Мамі добре, бо вона п’є холодне вино на дев’ятому місяці вагітності. Йому теж від того добре. Вони поєднані, але зв’язок відчуває лише він. Ненародженому малюку страшно з’являтися на світ, який уже жорстоко з ним повівся.
Hugge – хюґе – це передусім атмосфера. Затишок душі, мистецтво створювати атмосферу, приємне перебування разом. А якщо взагалі коротко – какао при свічках. Хюґе можна називати по-різному, однак його суть незмінна – простір щастя, затишку, душевна норвежність. Оцим останнім словом ми, бібліотекарі Good library, називаємо найвищу ступінь захвату.
Лаґом – шведська філософія, ба навіть більше – ментальність. Саме слово «лаґом» досить неоднозначно трактується. Його можна пояснити як поміркованість, доречність, потрібна кількість, рівновага, золота середина, адекватність… Але якщо конкретизувати, то воно означає прагнення до ідеальної рівноваги у житті.
Скорилася я днями «Нейроманту», роману в жанрі кіберпанк Вільяма Гібсона. Про послідовність мого мозкового завороту на час читання: цікавість, логічна роздрібненість, цілковите розпорошення. У колеги інакша ситуація – книга їй сподобалася. А я от сиджу і думаю, що це було? Відповім на власні питання.
Роман «Століття Якова» Володимира Лиса відразу потрапив у мій рейтинг найдраматичнішої та «мурахошурхотливої» літератури. І от думала-гадала, у чому ж його потужність?
Коли Естер Ґрінвуд зупинилася біля дверей лікаря, аби пройти фінальну співбесіду, моє серце завмерло. Слова і речення злилися, залишаючи по собі легке розчарування і надію. Ні-ні, це не означає, що цей роман не слід читати (хоча декому все ж не раджу). Це означає, що на вас може чекати не такий фінал, як того б хотілося.
Окрилюють слова «та ти розумний/на!»? Заспокойтеся. Це ж просто констатація. Ви належите до цього біологічного виду і є частиною величезної еволюційної систематики. А тепер саме час поговорити про книгу Ювала Ноя Харарі «Людина розумна».
На цю книгу мені довелося довгенько почекати. Спочатку запримітила її на одному книжковому сайті, потім в анонсах видавництва. А тоді ще мучила колег, аби швидше її замовили. І ні, це не бестселер New York Times, і вона не у списках книги року за версією BBC. Принаймні, поки що. Просто книга про людський організм.
«Піаністку» Елфріди Єлінек повернуто на поличку. Можливо, зовсім скоро хтось так само прийде до бібліотеки, щоб взяти і собі почитати роман від Нобелівської лауреатки. Захотілося мені підготувати вас до цього. Ви не проти? Якщо ні, то далі читати не варто. Цей роман – зовсім не доторк до прекрасного. Припущу, що аж ніскілечки.
Продовжуємо розказувати про книжечки, що вчать писати сильні тексти. У битві за літературу на огляди Настя відхопила «Пиши, сокращай». Про цю книгу можна почитати тут. Мені дістався «Клад копирайтера» Еліни Слободянюк. Відчули присмак розчарування у слові «дістався»? Засмутилася я, друзі. Перше враження: подумалося, що це результат злегка спрощеної наукової роботи.
Обережно! Психологічний трилер. Тому, вагітним, дітям і людям зі слабкою психікою читати не варто. Я пригадала американський серіал «Law & Order: Special Victims Unit» («Закон і порядок»). Серіал розповідає про «Спеціальний корпус», який займається злочинами на сексуальному ґрунті і протидіє зазіханню на дітей. Важка тема, згодна. Однак, роман Фіони Бартон «Вдова» саме розказує про таку огидну історію.
Згадую, як у школі доводилося читати довжезні нуднючі тексти. І не скільки дратувала кількість сторінок, як неможливість розібратися у причинно-наслідкових зв’язках та алюзіях. Це, може, і невеликий мінус вчителям, які вічно заклопотані паперовими справами. І недолік програми загалом. Однак зараз не про те. От хотілося мати такий посібник, який чітко допоміг би упорядкувати полички думок у голові. Та де там! Минуло 6 років, як я закінчила школу, а такі книги-помічники тільки з’явилися в українського читача.
Хочеться спати, але змушую себе ще трохи потерпіти, бо з цим треба вже покінчити – дочитати книгу. Нервово перегортаю сторінку. Залишилося 10, а це менше, ніж 11. Остання сторінка. «Лукі… викинулася з вікна», – повідомляють Ролану. «Та ну», – подумалося мені. «У кафе втраченої молодості» – коротенький роман Патріка Модіано. 60-ті роки, Париж. Цікава назва твору здається, на перший погляд, побічним ефектом спогадів.