Трапилося це ще весною. Військові занесли до бібліотеки книгу-подарунок. Ми ж – традиційно сфоткали презент і написали пост-подяку. Згодом почали її гортати. Спочатку до рук узяла книгу наша директорка. Читала нам майже пошепки, бо книга 18+, де обсценна лексика і все таке. Іноді шепіт перетворювався на гучний регіт, подекуди доповнювався не менш вибуховими коментарями. Коротше, бос порадив написати огляд на книженцію. Виконую.
Якось у просторах популярної соцмережі натрапила на картинку про 20% зусиль і 80% результату й навпаки. Гмикнула собі й відклала у шухлядку своєї пам’яті. Вирішила перевірити на найпростішому. Під час сесії максимально напружувала мозок, читала, конспектувала, напружено запам’ятовувала. Марно. Результат тоді мене не потішив. Можна подумати, що це збіг. Але перевіряла ще декілька разів і не лише на навчальному матеріалі. І ось через декілька років тримаю книгу Річарда Коха «Принцип 80/20».
Для вас важливо, як саме починається книга? Для мене, так. «Сильно, сильно…», – отаке подумалося, коли розгорнула «Амстердам» Ієна Мак’юена. Ще б пак! «Двоє колишніх коханців Моллі Лейн стояли біля каплиці крематорію, обернувшись спинами до лютневого морозу». Хіба це не сильно? Взагалі, тема крематорію для нас, бібліотекарів Good library, досить актуальна. Наша Настуня, наприклад, мріє стати власницею такого закладу і працювати на благо екології. Але про кремацію якось іншим разом.
Не знаю, як ви, а я пам’ятаю власну першу інформаційну замітку. Найжалюгідніша річ, яка коли-небудь з’являлася у моєму виконанні. Але, на щастя, це було досить давно. Писати різні штуки, на кшталт інформаційних заміток, новин, оглядок чи рекламних текстів, доводиться дуже часто. Власне, це наша з Юлею робота. Але я не про те. Кожен хоча б раз у житті писав оголошення чи замітку. Комусь це вдалося без проблем, хтось помучився. Але так чи інакше виникало питання: «Чи правильно все я написав? Людям буде втямки?».
Якось шотландський поет Роберт Бернс у дуже-дуже далекому 1785 році написав поезію-вибачення «До миші, вивернутої плугом з нори». Рядки, звісно, сумні. Важезний плуг порушує мишачий спокій. Налякана, беззахисна, приречена на постійні «переїзди» мишка вистрибує з чималої діромахи в нірці. За розгубленим малим безхатченком винувато спостерігає людина. Вона так само зажурена, бо ж лише намагалася захистити залишки свого врожаю. У ту мить людину та мишу поєднувало єдине – поневіряння та думки про те, як пережити зиму.
У кожному огляді ми намагаємося відповісти на питання, чи варто прочитати ту чи іншу книгу і власне, чому? Звісно, кожна книга заслуговує на окрему увагу і чи не кожна залишає певний емоційний відбиток і бла-бла-бла. Але є ж такі книженції, за якими умліваєш і радієш зустрічі з ними, бо щиро віриш, що вона не випадкова.
Тема освіти, її тенденції і шляхи розвитку – спрогнозований штамп, який, можливо, ви самі для себе сформулюєте, прочитавши назву книги Тоні Ваґнера і Теда Дінтерсміта. «Мистецтво навчати» – промовиста й обнадійлива назва біленькими літерками, навколо якої кружляють глобус, лампа, велосипедик, усілякі геометричні каракульки і, найголовніше для мене, знаки питання та оклику.
Як часто на вас находить осяяння, розуміння того, що раніше було невтямки? Такі блискавичні оказії нашого мозку звуться або ага-реакцією, або внутрішнім інсайтом, чи то моментом еврики. Пам’ятаєте Архімедовий оклик «Еврика!»? От тоді вчений і пережив так зване осягнення, що дозволило йому відкрити закон гідростатики.
Над цією книжкою довелося попотіти. І не стільки тому, що вона займає близько чотирьохсот двадцяти сторінок, а через те, що багато сміялася, раділа сарказму й дивувалася надзвичаній ерудованості автора. Що за диво таке? Чтиво. Ні-ні, це не зовсім щось несерйозне, розважальне й другосортне. Це роман Джессі Каллермана. «Чтиво».
Війна, дискримінація, внутрішній протест, віроломність, деморалізованість, надія, боротьба, спалах нових сил або ж їхнє тління – з такої тернини вибратися важко. Випробування за випробуванням – чи така доля кожного нового покоління? Схоже на те. А книги, які ми вам дуже радимо прочитати, розкажуть про це більше.
«В Україні не знає російської 5%, української – 12%, російською володіє 92%, українською – 86%» – ось таке сумне спостереження подає Ілько Лемко, автор книги «Цікавинки укрмови». Сама книга з’явилася у 2016 році. Сьогодні навряд чи ситуація якось змінилася на користь української. Якщо ви з цим не погоджуєтеся, тоді дайте відповідь на таке простесеньке питання – якою мовою спілкуєтеся вдома?
«Я Анастасія, і я інтроверт». Це зараз я упевнено кажу такі речі, не соромлячись, що хтось почне мені закидати відлюдькуватість, мовчазливість чи подібні речі. Але багато хто, на жаль, не лише не може визнати суть своєї особистості, але й повсякчас перебудувати себе. Що ж, ще до книги Сьюзен Кейн «Сила інтровертів» я, на щастя, зрозуміла – бути інтровертом насправді круто й цього не треба соромитися. Але для тих, хто ще не збагнув своєї унікальності, потерпає від упередженого ставлення, змушує себе робити те, що не приносить радості, але ніби то вимагається суспільством, є навсправжки книга, яка мотивує та надихає, адже її авторка сама інтроверт. Вона пройшла нелегкий шлях, щоб написати про «тихих людей у світі, що не може мовчати».
Насильство, суспільство, закони, порядки, занепад – що ще можна вкинути до найфірмовішого супчика, у якому клекоче людство? Чоловіче тріо – Дуґлас Норт, Джон Волліс та Барі Вайнґест – майстерно подають рецепт усієї тієї баламутини, аналізуючи витоки суспільного ладу, економічного хисту, їхній перебіг та занепад у книзі «Насильство та суспільні порядки».
У дитинстві, коли ми з дідусем частенько дивилися американські фільми на телебаченні, герої часто читали або купували комікси. Мені, звісно, і собі хотілося мати такий диво журнальчик. Минули роки, і от я маю таку нагоду: комікс-культура нарешті шириться у нас, залучаючи дітей, підлітків і навіть дорослих. Оглядка, про яку йтиметься сьогодні, особлива не лише своєю формою, але й змістом, внутрішнім сенсом. Іван Якович Франко у коміксах. Чи не диво?
Якщо чесно, то зовсім недоречно порівнювати ці твори, бо вони абсолютно різні. Я поважаю Дару Корній за досить успішне намагання створити український самобутній продукт, тим паче, що й читач сам це наче усвідомив (судячи з тих відгуків, якими я пройшлася). Поясніть мені єдине – навіщо знадобилося українським критикам-ентузіастам порівнювати письменницю зі Стефані Маєр, ще й охрещувати українською послідовницею американської жінки-феномена?
Одного разу Філ спіткнувся на сходах до підвалу і приземлився на голову. Якусь мить він лежав на підлозі та думав, що його паралізувало. Дружини та дітей не було вдома. Тому, він вирішив зателефонувати своїй сусідці Кей і попрохати про допомогу. Вона, звісно, відгукнулася та провела цілісінький день у лікарні з Філом. Згодом він почав міркувати, що слід налагоджувати стосунки з людьми у майбутньому.
Тепер про Дару Корній і її роман «Тому, що ти є». Письменниця почала дивувати українського читача ще з 2010 року. Тоді вона написала свій перший прозовий твір «Гонихмарник». Міське фентезі отримало відзнаку «Дебют року», а ще третю премію літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «роман». Після публікації цього ж твору Дару Корній почали називати «українською Стефені Маєр».
Любе наше дитятко, приготували тобі добірку історій, які стануть у нагоді перед сном. З ними жоден Бабайка, Хока чи ще якась підступна мара в жодному разі тебе не потурбує.
Ітиметься про «Землю загублених, або маленькі страшні казки» Катерини Калитко. З цією авторкою познайомилася зовсім нещодавно. Інтернет зміцнив наше знайомство: довідалася, що українська мисткиня є володаркою шести поетичних збірок, активно досліджує та перекладає літературну спадщину Боснії і Герцеговини, уже встигла стати майстром малої прози.
Коли ми з Юлею обираємо книги для оглядок, намагаємося розказати не лише про нові видання, але й зацікавити хорошою історією. Отож цього разу – це оглядка про життя, прекрасне, бунтівне, геніальне, творче, але трагічне, сповнене болю фізичного та духовного. Утім, життєпис і складається з таких от контрастів. Доля і цієї неперевершеної жінки не є виключенням. Це – Фріда Ка́ло – надзвичайна мексиканська художниця і людина.