«Піаністку» Елфріди Єлінек повернуто на поличку. Можливо, зовсім скоро хтось так само прийде до бібліотеки, щоб взяти і собі почитати роман від Нобелівської лауреатки. Захотілося мені підготувати вас до цього. Ви не проти? Якщо ні, то далі читати не варто. Цей роман – зовсім не доторк до прекрасного. Припущу, що аж ніскілечки.
Продовжуємо розказувати про книжечки, що вчать писати сильні тексти. У битві за літературу на огляди Настя відхопила «Пиши, сокращай». Про цю книгу можна почитати тут. Мені дістався «Клад копирайтера» Еліни Слободянюк. Відчули присмак розчарування у слові «дістався»? Засмутилася я, друзі. Перше враження: подумалося, що це результат злегка спрощеної наукової роботи.
Обережно! Психологічний трилер. Тому, вагітним, дітям і людям зі слабкою психікою читати не варто. Я пригадала американський серіал «Law & Order: Special Victims Unit» («Закон і порядок»). Серіал розповідає про «Спеціальний корпус», який займається злочинами на сексуальному ґрунті і протидіє зазіханню на дітей. Важка тема, згодна. Однак, роман Фіони Бартон «Вдова» саме розказує про таку огидну історію.
Згадую, як у школі доводилося читати довжезні нуднючі тексти. І не скільки дратувала кількість сторінок, як неможливість розібратися у причинно-наслідкових зв’язках та алюзіях. Це, може, і невеликий мінус вчителям, які вічно заклопотані паперовими справами. І недолік програми загалом. Однак зараз не про те. От хотілося мати такий посібник, який чітко допоміг би упорядкувати полички думок у голові. Та де там! Минуло 6 років, як я закінчила школу, а такі книги-помічники тільки з’явилися в українського читача.
Хочеться спати, але змушую себе ще трохи потерпіти, бо з цим треба вже покінчити – дочитати книгу. Нервово перегортаю сторінку. Залишилося 10, а це менше, ніж 11. Остання сторінка. «Лукі… викинулася з вікна», – повідомляють Ролану. «Та ну», – подумалося мені. «У кафе втраченої молодості» – коротенький роман Патріка Модіано. 60-ті роки, Париж. Цікава назва твору здається, на перший погляд, побічним ефектом спогадів.
Згадайте себе у п’ятнадцять. Межа між дитинством і дорослим світом. Перше кохання, веселі компанії, трохи алкоголю і мрії про те, як будеш крутим, коли виростеш. Співвіднесення себе із андерґраундом, захоплення hip-hop і намагання самовиразитися. І багато-багато всього різного. Такі елементи звичної для нас соціалізації підлітків. Однак є ті, хто розвивається дещо інакше. Це не означає, що гірше чи краще, просто по-іншому. Так склалося і з Крістофером.
Уявіть собі апокаліптичний світ. Ізольоване місто, залякані люди, місцеві легенди і таємні ворожі істоти за стінами громади. Нічого особливого для любителів фільмів-катастроф. У такій вельми привабливій атмосфері живе звичайний хлопець Бенедикт. Він займається переписуванням книг, а у вільний час ловить мишей, щоб якось себе прогодувати. Власне, усі цим займаються. Бо миша – наше все, наша опора.
Згадайте школу. Якщо ви ще там, просто поміркуйте над уроками української літератури. Я не любила читати біографію письменників. Ці гомогенні тексти, які починаються датою народження і закінчуються місцезнаходженням могили і пам’ятників… Серед таких сторінок губилися біографії ще живих авторів. Усі зміталися школярами в одну категорію – «закіптюжених і осоружних».
Що почитати, аби полоскотати нерви перед сном? Розказуємо. Трилер, містика, детективний сюжет, життєвий реалізм і трошки параної гарантують стійке бажання нарешті дочитати книгу й зайняти себе корисним. Дикість забезпечать: людська мізантропія, теорія змови, викрадення людей, психоделійні візії, маніакальність із жменею тиранії. Що потрібно від вас – запастися ковдрою і валер’янкою, адже напади страху й захвату треба тримати в шорах
Моя помилка – читати «Сніданок у Тіффані» перед сном, у стані «ой, лишень, щоб швидше заснути». Книга і не стала мене переконувати почекати хвильку. Сторінка 1, сторінка 5 – я вже хроплю. Книгу цю хотіла прочитати вже давно. Чого раніше не вдавалося – сама не розумію. Забувака, та й годі. Це вже Настуня нагадала про Трумена Капоте своїм оглядом на «Інші голоси, інші кімнати». Фільм з Одрі Гепберн у головні ролі залишила на потім, для зіставлення. Спочатку – повість.
Декілька років тому подивилася одну біографічну драму у головній ролі з Ніколь Кідман. Героїня фільму англійка, яка присвятила своє життя політиці, пустелі та бедуїнам. Це реальна жінка, яка жила у ХХ столітті. Звали її Ґертруда Белл. Відверто скажу: фільм мені сподобався, я навіть пустила скупу сльозу. Після того закралася думка, чи не існує ще й книга. Виявляється, існує. Чуття не підвело. І ось читаю український переклад книги Джорджини Говелл (Georgina Howell) «Королева пустелі».
Мабуть, немає у світі людини, яка не чула про трилогію "Володар Перснів", себто про книгу, або не менш культову екранізацію. Пан Толкін ще у сорокових роках заклав основи жанру, який наразі є усепроникним та універсальним. Цей жанр — фентезі. Я вже згадував про Толкіна, коли писав текст про "Відьмака" Сапковського, та вирішив що ця серія заслуговує на більш детальний огляд.
Діти, директорка та фізрук сидять у зачиненому інтернаті. Дітей уже не багато: дехто втік через постійні вибухи та постріли. А залишенці так і сидять собі у боксах, лише прислуховуються. За межами укриття спалахують картини тотального хаосу. Хоча ні, цей інтернат не має меж. Він уособлює розгубленість, покинутість, дезорієнтацію українського суспільства загалом.
Виявляється, що за день у сучасному світі з’являється така кількість інформації, як за цілий рік часів Шекспіра. Напевне, щастило відомому англійцеві не потерпати від набридливих інформаційних глашатаїв. Зараз більшість навіть не читає повністю новини в стрічці – лише гортає заголовки та й по всьому.
Наймасштабніша техногенна катастрофа світу. Людство потерпає від небезпечної радіації, яка кардинально змінює ДНК людей. Ні, це не сюжет фантастичного фільму й не апокаліптичні прогнози на майбутнє. Це сценарій коміксу про українського супергероя, який рятує місто від злочинного мутанта.
У дитинстві мама навчила мене одного правила: за станом взуття та голови оцінюють людину. Тому, ці пункти загального look’у мають бездоганно виглядати. Принаймні, чисто та охайно. Перше враження настільки сильне, що від нього залежить абсолютно все. З нього починається знайомство з новою роботою, сприймаються товари на полицях, оцінюються розваги, стосунки з іншими людьми та дизайн. Про це нам і хоче сказати Чіп Кідд, автор «Першого враження».
У світі щорічно зникає 8 мільйонів дітей. У Європі кожні 2 хвилини губиться 1 дитина. Усі вони пропадають безслідно, потрапляючи до рук зловмисників чи стаючи жертвами страшних злочинів. Багато хто думає, що деякі речі, наприклад, викрадення, з ним не може статися. Погане нібито трапляється лише з іншими. Легковажність призводить до трагічних наслідків, так як це сталося із чотирнадцятирічною дівчиною із Ньюбері, штат Мічиган.
У дитинстві я часто говорила сама із собою. Мої розповіді залюбки слухали черепашки-ніндзя, телепузики, Сонік та якась дівчинка Енні. Мені було вкрай важливо, аби цього ніхто не чув і не бачив. Така дитяча атмосфера вплинула на маленьку Юлю, або Сейлормун-захисницю добра і справедливості, цілком позитивно. Безліч вигаданих історій, розіграних життєвих сцен, підслуханих від галасливих сусідів, інтерпретованих анекдотів, пригод у городі, де ми разом із моїми уявними друзяками шукали скарби в помідорах, чи то переховувалися від усіляких відьом і нечистої сили – круті часи.
Король овочів, у якому є білки, жири та вуглеводи, вітаміни групи В, бета-каротин та ще сила-силенна усього корисного. Це, люди, шпинат. Звичайний та непримітний. До чого це я, адже мова повинна йти про літотоглядку? Про «Шпинат для мізків» Ірини Мацко. Корисно, смачно й додає енергії. Більше рецептів усередині.
Трапилося це ще весною. Військові занесли до бібліотеки книгу-подарунок. Ми ж – традиційно сфоткали презент і написали пост-подяку. Згодом почали її гортати. Спочатку до рук узяла книгу наша директорка. Читала нам майже пошепки, бо книга 18+, де обсценна лексика і все таке. Іноді шепіт перетворювався на гучний регіт, подекуди доповнювався не менш вибуховими коментарями. Коротше, бос порадив написати огляд на книженцію. Виконую.