Хочете покінчити раз і назавжди з питаннями від своєї дитини типу «Звідкіля беруться діти?», «Чим хлопчик відрізняється від дівчинки?», «Навіщо людині пупок?», «Куди зникає їжа після споживання?», «Чому люди іноді блюють?», «Де взялися родимки та родимі плями?» і ще купою різних питань, які часом можуть не просто завести батьківське «Я» у глухий кут, а й міцно притиснути до стіни й викликати сором, а то і зворотне питання до себе – «На біса я вчився у школі?».
Пам’ятаєте сцену з першої частини «Сам удома», коли грабіжники Гаррі та Марвін проїжджають порожньою вулицею у пошуках будинків? Грабіжники детально розглядають оселі, які можна пограбувати, та обговорюють нюанси охоронної системи.
Вихопила антиутопію «1984» Джорджа Орвелла на книжковому ярмарку Форуму видавців. Ото щастя було. А потім щастя стало більше, бо така сама книга з’явилася у Good library. Хоч я і забарилася з літературною оглядкою на цю книгу, однак присвятила їй потрібну кількість часу. Ми роззнайомилися сповна.
Він той, хто написав легендарний «Сніданок у Тіффані», хто товаришував у дитинстві з відомою (і моєю улюбленою) письменницею – Гарпер Лі. Він той, хто став одним із представників стилю «південної готики», хто писав на межі художньої літератури та журналістики. Він, це Трумен Капоте.
Людей з прадавніх часів цікавила містика, міфи та казки. Тому не дивно, що у постмодерновій літературі виник такий жанр, як фентезі, який поєднує в собі усі ці елементи. Кожен автор, що писав фентезійні романи, створював свій власний світ, залежно від своїх знань і досвіду. Польський письменник Анджей Сапковський у 80-х роках створив історію, яка змінила сприйняття жанру на теренах Європи.
Про шістдесятників наше покоління знає так само мало, як і попереднє. Ми чули про них з уроків української літератури у старших класах, а наші батьки, либонь, уже з екранів телевізорів (про старше покоління можна взагалі не говорити). Що ж, намагатимуся виправити цю помилку за допомогою енциклопедії «Мистецтво українських шістдесятників». Let’s go!
Коли Роберт Саттон – автор книги-бестселеру «Мудакам тут не місце» – зустрічає нахабну людину, перше, що спадає йому на думку: «Оце так мудак!». Зізнаюся, у мене так само. А як у вас? Автор переконаний, у будь-якому колективі знайдеться «мудак» (інших відповідників до цього слова дослідник не підбирає, бо навіщо кривити душею…).
Про Казимира Малевича я почула ще у школі на уроках образотворчого мистецтва. Звісно, коли ти в 7 чи 8 класі, тобі геть не до мистецтва кубофутуризму з дивакуватими фігурами, головами без обличчя і чудернацькими формами… Але час минув, і я знову натрапила на Малевича, уже у Good library. Що з того вийшло? Залюбки розкажу
Далебі, я ніколи не читала манґу. Тому написання огляду про японський комікс стало дещо хвилюючим процесом. А як інакше, адже манґа назбирала мільйони прихильників у всьому світі! Що значить читати манґу Кейдзі Накадзави «Босоногий Ґен»? Стати свідком кожної динамічної миті життя героїв, гортати сторінки, неначе чергову хвилинну серію, споглядати вже зображених героїв, стежити за їхнім виразом обличчя, рухами...
Трохи набридло мені читати розумні серйозні казки, тому вирішила трішки розслабитися та зробити добірку літератури для малечі. Нашим найменшим читачам я підготувала декілька книжок, які можна читати перед сном, а інколи замість нього До вашої уваги веселі, смішні та насичені картинками казки.
Середина XX століття. Енді збирається на чергову ділову зустріч. Чепуриться так, як того вимагає не тогочасна доба, а внутрішній Енді: футболка, штанці-чіноси, біла перука, чорні окуляри. Єдина умова довершеного образу – нечепурність і хлопчакуватість. Ой-йой! Енді помічає величезний недолік – його туфлі виглядають занадто шикарно.
Як ви думаєте, що спільного між продавцем книг у малоприбутковій крамниці і таємним книжковим товариством? І до чого тут пошуки безсмертя, Google, шрифт Gerritszoon та першодрукар Альд Мануцій? Як кажуть класики: «What is going on?». Та будьте певні, розкажу все детально
Огляд 18+. І недаремно так, бо автор книги – незалежний історик мистецтва Кетрін Інґрем – цілком виправдовує це обмеження тим змістом, який пропонується читачам. Отак. Що діється в книзі? Вона про Сальвадора Далі́: його безсовісну мегаломанію, шокуючий феномен генія та загострене сприйняття реальності. І це я ще досить стримано окреслюю концепцію книги.
Інколи, читаючи книгу, зі мною трапляється культурний шок. Звісно, це закономірний процес, та буває, що ефект надто сильний. Що ж таке потрапило мені до рук? Опишу спрощеним варіантом: велика важка синя книга. А якщо серйозно, то поки найкраща (на мою скромну думку) енциклопедія а-ля арт-бук про український культурний простір, − «Ukraine the best: культурний простір від А до Я».
Знаю-знаю, питання дещо дивне, але ВАЖЛИВЕ. Книга Остіна Клеона «Кради як митець», до якої я прикипіла, починається з поцупленої (!) цитати Пабло Пікассо – «Мистецтво – це крадіжка». І я не можу з цим не погодитися, бо сама щоденно займаюся творчим злодіюванням. Усе цікаве та особливе, що чую та бачу, вичитую з книг – це вже є своєрідною крадіжкою, яку важливо доцільно використати.
Багато компаній, успішних та не дуже, акцентують увагу на своєму успіху, бо кому ж хочеться говорити свої невдачі та помилки? Але, на диво, така політика звертання уваги на проблеми й хиби є доволі успішною, та навіть корисною. Ви подумаєте: «З якого дива?». Я можу сказати: «Це дійсно працює». А надихнула мене на це книга Патріка Ленсіоні «5 вад у роботі команди».
У мене є багато рейтингів (напевне, як і в кожного книголюба). Один із них стосується найемоційніших книг. Колись давно я прочитала книгу Ремарка «На західному фронті без змін» і не змогла зупинитися – вона вразила мене в саме серце. Вона стала найчуттєвішою для мене. Але зараз не про Ремарка.
Ви часто звертаєтеся до своєї дитини з таким проханням? Якщо так, то яка реакція звалюється на вашу голову найчастіше? Млява відповідь «Не хо», або ж щось оригінальніше – «Там же дощ!», чи щось таке, після чого вже не хочеться йти взагалі куди-інде, як от: «Сходжу, тільки потім відчепися». У нас є книжечка, яка допоможе батькам і дітям разом пізнати мистецтво, або хоча б дійти до галереї. І це книга «Як розмовляти з дітьми про мистецтво».
Якби мене попрохали скласти рейтинг наймоторошніших книг, то в десятку ввійшов би роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух». Може, хтось посперечається з цим, але читаючи його, мене не полишало відчуття страху, гнітючого настрою та моральної напруги. Здавалося, що такого, коли діти потрапляють на безлюдний острів і живуть там а-ля робінзони. Досить звичний для нас сюжет. Але насправді все далеко не так просто…
Поговоримо про мух, метеликів та кішок. Точніше про те, як вони втілюються в нашому житті. Юркі Вайнонен, досить популярний письменник у сучасній Скандинавії, уже висловився з цього приводу, написавши декілька «химерних» новел.