Знаю-знаю, питання дещо дивне, але ВАЖЛИВЕ. Книга Остіна Клеона «Кради як митець», до якої я прикипіла, починається з поцупленої (!) цитати Пабло Пікассо – «Мистецтво – це крадіжка». І я не можу з цим не погодитися, бо сама щоденно займаюся творчим злодіюванням. Усе цікаве та особливе, що чую та бачу, вичитую з книг – це вже є своєрідною крадіжкою, яку важливо доцільно використати.
Багато компаній, успішних та не дуже, акцентують увагу на своєму успіху, бо кому ж хочеться говорити свої невдачі та помилки? Але, на диво, така політика звертання уваги на проблеми й хиби є доволі успішною, та навіть корисною. Ви подумаєте: «З якого дива?». Я можу сказати: «Це дійсно працює». А надихнула мене на це книга Патріка Ленсіоні «5 вад у роботі команди».
У мене є багато рейтингів (напевне, як і в кожного книголюба). Один із них стосується найемоційніших книг. Колись давно я прочитала книгу Ремарка «На західному фронті без змін» і не змогла зупинитися – вона вразила мене в саме серце. Вона стала найчуттєвішою для мене. Але зараз не про Ремарка.
Ви часто звертаєтеся до своєї дитини з таким проханням? Якщо так, то яка реакція звалюється на вашу голову найчастіше? Млява відповідь «Не хо», або ж щось оригінальніше – «Там же дощ!», чи щось таке, після чого вже не хочеться йти взагалі куди-інде, як от: «Сходжу, тільки потім відчепися». У нас є книжечка, яка допоможе батькам і дітям разом пізнати мистецтво, або хоча б дійти до галереї. І це книга «Як розмовляти з дітьми про мистецтво».
Якби мене попрохали скласти рейтинг наймоторошніших книг, то в десятку ввійшов би роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух». Може, хтось посперечається з цим, але читаючи його, мене не полишало відчуття страху, гнітючого настрою та моральної напруги. Здавалося, що такого, коли діти потрапляють на безлюдний острів і живуть там а-ля робінзони. Досить звичний для нас сюжет. Але насправді все далеко не так просто…
Поговоримо про мух, метеликів та кішок. Точніше про те, як вони втілюються в нашому житті. Юркі Вайнонен, досить популярний письменник у сучасній Скандинавії, уже висловився з цього приводу, написавши декілька «химерних» новел.
Що краще: народитися євреєм чи німцем у роки Другої світової війни? Можливо, це дурість питати про досить очевидні речі. Але книга, про яку ми вам з особливим запалом хочемо розповісти, відповідає на це питання аж ніяк не однозначно. Особливо, коли мова йде про німців-інакодумців, які переховують єврея. Це перший пункт у книзі «Крадійка книжок», на якому ми робимо зупинку.
Продовжуємо надихатися та мотивувати вас підлітковою літературою. Цього разу до моїх рук потрапила книга шведського письменника Ульфа Старка, який за своє доволі довге творче й людське життя (прожив-бо 72 роки й помер цьогоріч у червні) створив декілька шедеврів. Його перу належать сценарії, адаптації, книги для дорослих і дітей. Я ж, звісно, говорячи про підліткову літературу, подивлюся на цього майстра пера як письменника для тінейджерів.
Чи багато справ ви завершували, а може, щось покинули на півдорозі? Чи усе може бути завершеним? Чи завершеним є якесь творіння, а може, його не слід доповнювати? Усе це риторичні питання, котрі навряд чи отримають колись однозначну відповідь.
Не так давно ми вже написали огляд на три романи Е.М. Ремарка про втрачене покоління. Але руки потягнулися до іншої трійки творів німецького автора: «Ніч у Лісабоні», «Тріумфальна арка» та «Чорний обеліск».
Операція «Вісла» – ще один приклад примусової політики комуністів. Але вже польських. Називаючи речі своїми іменами, ця акція 1947 року не зовсім походила на так званий обмін населенням з високою метою – повернути своїх до своїх.
Жінка в чорному, жінка, що жила без шкіри – так називали Дарію Віконську мистецтвознавці та літературознавці. Хто вона, наша незнана землячка? Який слід залишила по собі? Вона увійшла в історію завдяки своїм публікаціям художньої прози та літературознавчим розвідкам, присвяченим, зокрема, ірландському письменнику Джеймсу Джойсу.
У круговерті життя часто не помічаються звичайні речі, які стають всесвітом для когось: пилинки на підлозі, пошук роботи, дальтонізм, мрійливість… Такі «дрібнички» впали в око молодому львівському журналісту Павлу Кирику, котрий тогоріч видав книгу своїх оповідань «Робота». Перед нами міні-історії, які тягнуться одна за одною, створюючи щось унікальне, добре й близьке кожному. Оповідання «Робота» − це ледь не автобіографічне оповідання про самого Павла Кирика.
«На Західному фронті без змін», «Повернення», «Три товариші» Е.М. Ремарка – твори, які ввійшли у книгу про «втрачену генерацію», або, як називаємо це ми, «покоління, приречених на муки». Краще, ніж сам Ремарк (який, до речі, відчув на собі гнітючі наслідки війни), про це ніхто, на нашу думку, не написав.
У таку погоду, коли вже осінь наближається, хочеться зануритися у теплу атмосферу. І у вас є така можливість – чудесний настрій у сімейному колі забезпечить книга з ілюстраціями Н. Чернишеної. Дотепні та милі віршики-безкінечники стануть у пригоді батькам, бабусям і дідусям, братикам і сестричкам – усім, хто прагне розвеселити дітлахів і трошки себе :)
Людина, про яку зараз хочеться розказати у сьогоднішньому огляді, напрочуд утаємничена та глибока. Отож, до вашої уваги творчість шведського письменника, драматурга Пера Лаґерквіста. Усе, що створене ним, наповнене невтомними пошуками відповідей на вічні питання про життя і смерть, добро і зло, гуманізм.
У 1854 – 1929 роках сотні тисяч дітей-емігрантів, позбавлених батьківської опіки, опинялися у сирітському потягу, який прямував із Нью-Йорка до Середнього Заходу. Що чекало на цих дітей, на жаль, ніхто не міг дати чіткої відповіді.
Деяких митців дуже приваблює такий художньо-публіцистичний жанр як есе. Його особливість – у цілковитій свободі. Тобто есеїстам не обов’язково бути натхненними розповідачами, істинними філософами, щирими співбесідниками. Ідеться скоріше про людину, котра випробовує себе в усьому.
Для найменших і трохи старших поціновувачів детективу команда юних детективів-школярів розгадує історії, які постійно трапляються на їхньому шляху. Книга детективних історій-загадок від колективу авторів Мартіна Зелле та Сьюзен Кнаусс проведе вас те-е-е-мними вулицями зникнень, крадіжок та убивств, що не під силу навіть досвідченим поліцейським.
Взаємозв’язок між ім’ям людини та його характером прослідковано здавна. Так, давні римляни своїх дітей патриціанського роду Клавдіїв називали найрізноманітнішими іменами, але у жодному випадку не нарікали Луцієм, оскільки один такий Луцій забруднив своє ім’я грабунками, а інший – убивством.