Чи багато справ ви завершували, а може, щось покинули на півдорозі?  Чи усе може бути завершеним? Чи завершеним є якесь творіння, а може, його не слід доповнювати? Усе це риторичні питання, котрі навряд чи отримають колись однозначну відповідь. Але… часом ми занурюємося у вир таких думок, які так чи інакше з’являються у нашій голові. Подібні речі надихають і збуджують думки поетів.

Саме автори, чиї твори увійшли до збірки «Світ не завершено», підтверджують, що саме так і є. Глибокі, неквапливі, замріяні поезії розкривають нам інколи абсурдність, а інколи дисгармонійність світобудови.

У збірці представлені поезії молодих і зрілих майстрів українського верлібру: Ігоря Астапенка, Наталки Білоцерківець, Марини Варич, Василя Голобородька, Юрка Ґудзя, Дмитра Лазуткіна, Івана Малковича та інших.

Ці покоління шістдестяників – дев’яностників органічно змогли відчути суть життя – ніщо не з’являється з нічого й не зникає в нікуди; тиша завжди була тишею, а кохання – коханням.

 

…життя зароджується так голосно

а відходить тихіше за таємницю…

(Ігор Астапенко)

 

Міст через двадцять років

Давай мені свої двадцять років,

Я збудую з них міст,

Яким ти перейдеш через прірву років,

Що роз’єднують нас.

Ти підійдеш із заплющеними очима,

Впадеш у мої обійми

І прошепочиш:

«Мені вже не страшно».

(Володимир Даниленко)