Якось шотландський поет Роберт Бернс у дуже-дуже далекому 1785 році написав поезію-вибачення «До миші, вивернутої плугом з нори». Рядки, звісно, сумні. Важезний плуг порушує мишачий спокій. Налякана, беззахисна, приречена на постійні «переїзди» мишка вистрибує з чималої діромахи в нірці. За розгубленим малим безхатченком винувато спостерігає людина. Вона так само зажурена, бо ж лише намагалася захистити залишки свого врожаю. У ту мить людину та мишу поєднувало єдине – поневіряння та думки про те, як пережити зиму.

У 1937 році американський письменник Джон Стейнбек напише повість, узявши за основу поезію Роберта Бернса. Отож, люди і миші потрапляють під опалу долі. Іноді ці два образи зливаються в єдиний і постає не менш пригнічена та стражденна істота, що радше скидається на одвічного безправного холуя, у яких би обставинах він не опинився.

Повість «Про мишей і людей» потопає у погожих днях, налитих сонячним світлом. Спочатку ви опиняєтеся у компанії кроликів, що тихо-мирно дрімають на березі зеленої заводі. Але недовго, зовсім хвильку, бо ж хрускіт гілок сповіщає про те, що хтось наближається. Два чоловіки знесилено підходять до води. Той, що до біса дужий та широкоплечий, ледь не занурюється з головою у воду, жадібно ковтаючи запінену зелену твань. Його товариш, набагато нижчий та сухорлявий, дивиться з насторогою на друга, що продовжує сьорбати сумнівну воду. Здоровань Ленні щасливий. По-перше, він утамував спрагу. По-друге, поряд із ним його єдиний друг та «опікун» Джордж. По-третє, і найголовніше, він тепер точно переконаний, що зовсім незабаром вони із Джорджем добряче підзароблять, придбають невеличку земельну ділянку, заведуть господарство, дбатимуть про огородину, продаватимуть яйця та всіляку домашню продукцію.

Ленні. На справді, єдине, що турбувало Ленні, це кролики, яких чоловіки обов’язково заведуть після придбання садиби. Тільки він повинен буде за ними наглядати, лише він і ніхто більше. Кролики – приємні на дотик істотки, від яких Ленні не просто шалів. Вони робили його по-дитячому щасливим, безтурботним, окриленим. Кролики не лупцювали Ленні, не насміхалися з його слабоумства, не змушували тяжко працювати та не використовували заради власної вигоди. Кролики просто потребували його турботи, як і він сам. Єдиний недолік у розумовій безпорадності Ленні – несвідома кривда людей і тварин. Причому фізична. Дуже серйозна, болісна і фатальна кривда. Чоловік, пестячи мишку чи цуценятка, ненароком, одним-єдиним необережним порухом може роздавити істоту, миттєво вбити, а потім жахливо страждати через скоєне. Ні-ні, краще б та пані не дозволяла здорованю торкатися її волосся! Такого м’якого і шовковистого. А Ленні полюбляє торкатися і гладити приємні на дотик речі.  Хай там як, але це, напевно, єдине, за що мені захотілося подякувати згаданій героїні у повісті, бо це було останньою приємною миттю для бідолашного Ленні.

Джордж. Для Ленні він неначе велетенський кріль, найрозумніший та найрозсудливіший із усіх зайцеподібних. За ним здоровань готовий іти хоч на край світу. На березі зеленої ріки Джордж розповідає своєму другу про омріяну садибу. Це та історія-мрія, яка заколихує дорослу дитину Ленні, але він весь час по-особливому пробуджується, почувши слово «кролики». Джордж опікується здорованем, неначе він його дитина, брат або ж дідусь, що вже несповна розуму.

Джордж і Ленні. Удвох вони йдуть найматися до нового господаря працювати на землі, щоб назбирати потрібну суму грошей на свободу. А свобода – це своя хатина, господарство і прийняття власних рішень. А поки вони в бараку – місцині, де ночують, грають у підкову, довіряють одне одному власні долі такі ж самі працівники. Джордж боїться знайомити Ленні з новими людьми, бо реакція на дивакуватий усміх величезного чоловічка, який з особливою приязню говорить про кроликів, не завжди сприятлива. Але коли в Ленні юшить із носа кров, а з розсіченого око стікають струмочки крові, Джордж не поспішає зупинити його кривдника, бо знає, що здоровань прекрасно впорається сам. Ленні варто лише «дати команду» захистити себе. Так, рука злодійкуватого покидька Кучерика, що мить тому гамселила розпухле обличчя Ленні, перетворився на зіжмаканий рулетик. Коротко кажучи, Ленні довірився голосу Джорджа. Для нього Джордж єдиний, кому він готовий довірити власне життя. Що ж Джордж? Йому, м’яко кажучи, не солодко. Чоловіку доведеться зробити бісів вибір, щоб захистити друга, хоча радше оберегти від людського гніву.

Жорстокість. Людська жорстокість. Не така, що вимушена зруйнувати житло польових мишей, а та, що свідомо тисне на горло, притискає усе міцніше і міцніше, споглядаючи із захватом за очима,  налитими кров’ю і жахом, за немічним тілом, що от-от припинить битися у конвульсіях. Цей стан є фізичним і духовним. Стейнбек, безперечно, майстер змалювання подібних духовних поневірянь своїх героїв. Тема расизму, лінчування, ставлення до так званої «безхребетної» робочої сили – великі гнійні плями на тілі всього людства. У книзі це відчутно. Критики пишуть, що ця повість є «брутально-лагідна» і я абсолютно з цим погоджуюся. Читаючи книгу, виникало враження, що ти їсти торт, який обмазали пристойним шаром крему. Ти їси собі їси, допоки не натрапляєш на величезну перчину, яку не встигаєш виплюнути. З кремом вона смакує так собі, але куди подітися. Варто доїсти, бо цей торт – справжній витвір духовного світу людини.

Наостанок пораджу вам також прочитати «Хатину дядечка Тома» Гаррієт Бічер-Стоу, «Вбити пересмішника» та «Іди, вартового постав» Гарпер Лі, «Прислугу» Кетрін Стокетт. Ці книги про людяність.

Цьомки-бомки і до зустрічі в новому огляді!