«Звичайний день», – кажу я собі майже щовечора, замислюючись, як він пройшов. Але, звичайний може стати особливим у будь-якому сенсі: чи то приємні новини, або ж навпаки. Так сталося із містером Лі з книги Селесте Інґ «Несказане». Він думав, що то був звичайний вівторок... Проте того дня його життя змінилося. Як саме? Слухайте у невеликому уривку із книги і читайте далі.
Книга завжди часто містить привабливі атрибути, такі собі заклики «прочитайте мене, бо отака я крута». Це може бути позначка «Лауреат Пулітцерівської премії», приємний відгук Стівена Кінга, де він каже, що книга ця є справжньою рідкістю, бо зринає подібне диво не більше п’яти разів на десятиліття. Ще напевно зацікавить діловита постава самої авторки – винуватиці отієї самої письменницької сенсації. Це Донна Тартт.
Як воно – жити в ідеальному місті? З його культурою, звичаями, менталітетом… Не знаєте? І я не знаю. Мабуть, як і завжди треба спочатку призвичаїтись, знайти квартиру, як-от це зробила Мія зі своєю донькою Перлино з роману Селести Інг. І вже тоді розкриється вся ідеальність міста. А ви також можете прослухати, у чому та ідеальність, і не забувайте читати далі.
Фрагмент дня – це щотижнева аудіочиталка, де збираємо уривки особливих творів українських та іноземних авторів. Кожен фрагмент – це певний настрій, вихоплений з книги і зафіксований голосом бібліотекаря. Голос, до слова, приємний і мотивувальний.
Детективи змушують вас не відривати очей від книги? Мучитеся, доки не знайдете виходу з лабіринту загадок? Тоді пропоную познайомитися ближче з кривавими таємницями «Ляльки» Даніеля Коула. Адже вона точно знає, як заінтригувати.
Нехай йому грець! Війна – найпаскудніша річ у житті людини, родини і нації. І світу теж. Ганебна штука, яка ламає моральний хребет, що аж очі вилазять від болю. Найбільша катастрофа, яка сталася із нами – Друга світова війна. Узагальнено 60 країн учасниць, 50 мільйонів жертв. Саме про цю сторінку історії роман Галини Горицької «Церква Святого Джеймса Бонда та інші вороги».
Критично-ласкавий огляд роману «Правда про справу Гаррі Квеберта» належить подружжю Букреєвих. То Оля і Олександр. Вони разом читали книгу Жоеля Дікера і майже водночас написали відгук. Третій бібліотекар уже встиг почитати обидва тексти і сміливо заявляє, що, на перший погляд, ця книга, неначе детективна чурчхела, – доїдаєш і захопливо виколупуєш горішки із зубів. Але краще вже почитайте огляд самі.
«Я буду румунським Сталіним», – серйозно говорить десятирічний хлопчик. На це його сестра голосно регоче. А потім звинувачує шевця, у якого її брат навчається. Забив дурницями голову хлопцю. Мине десяток років і ця дитина дорівняється до «Батька народів». І стане ще одним кривавим диктатором в історії людства. Ніколае Чаушеску, Великий будівничий нації, великий вбивця румунського народу.
Село Туптали і Київ. Там відбувається справжній екшн, у якому задіяні «мафія» дідів, бабуся Єва Красна Ружа, гіпертрофовані столичні коханці і багатії та щіпка божевілля різних поколінь.
Юна Ізабель Річардсон спалила свій будинок, і зникла. Ця подія ще довго не забудеться в Шейкер-гайтcі. Шейкер – таке собі ідеальне містечко для ідеальних людей, в якому, ну звісно ж, усі мріють жити. Про пожежу говоритимуть без особливого подиву. Скажуть − вона ж несповна розуму, та Ізі, чого ще чекати!
Зупиніться на хвильку й віддайтеся міркуванням. А чом би не про протестантизм, а? «Небезпечна ідея християнства» Алістера Макграта вагою один кілограм розкаже докладну історію про революцію протестантизму. Ба більше, охопить чималий часовий пласт – від XVI до XXI століття. Хвилювало, щоб під таким натиском гігантського академічного тексту в мене відверто не розв’язався пупок. Але спокійний погляд та пустотливі кучері Мартіна Лютера на обкладинці додали сил і впевненості.
Друга світова стала найбільшою війною в історії людства. У війні взяло участь понад 60 країн. Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 80 мільйонів осіб. Ніколи до цього історія не знала війни з такою кількістю жертв. Друга світова війна відзначилася численними масовими вбивствами і злочинами проти людяності.
Вона стоїть на полиці й дивиться мені в душу. Книжка, яка прочитала мої думки. І відкрила очі на дещо. І розсмішила. Словом, Олександра Райнварт, рекламниця, розповідає, як вдається вижити у світі, де всі від тебе щось хочуть. Було ж таке, коли хочеться зазирнути людині в її безсоромні очиська й сказати: «Та пішов/пішла ти»? Частенько. Але що зупиняє зробити це?
Намагаюся поєднати частинки пазлу і розумію, що не всі вони твердо тримаються на своєму місці. Стараюся виправдати об’єм тексту і суб’єктивно відчуваю, що там багатенько зайвих сторінок, без яких історія нічого б не втратила. Сприйняття мінливого настрою сюжету декілька разів коливалося від думки «Те, що треба!» до − «Господи, навіщо я це читаю?». Це ніби гра з пошуку перлин під товщею води.
За задумом мого волевиявлення, усе мало бути зовсім по-іншому. Хіба так складно сьогодні пройнятися антиутопією, пополоскати розум у її штучних водоймах, гортати сторіночки з думкою «Ай автор, який молодчина! Як знав, як знав!». Типу, мусило б подіяти. Але проймання не трапилося. Хіба що наприкінці. Та й то зарано про нього говорити.
Oлeкcaндp Миxeд – видатний письменник сучасності, куpaтop миcтeцькиx пpoєктiв. Aвтop сімох книг, серед яких − « „Я змішаю твою кров із вугіллям“. Зрозуміти український Схід». Його книги «Acтpa» тa «Пoнтиїзм» увiйшли дo cпиcкiв пpeмiї «Книгa poку BBC», a мультимедійний проєкт «Амнезія project: відкрита платформа», увійшов до сімки найкращих у світі. Нам пощастило поспілкуватися з паном Олександром і дізнатися відповіді на декілька питань.
Пекельний день, і не тому, що літо. 22 червня 1941 року загострилася Друга світова війна з початком німецько-радянської. Це були наймасштабніші бої у воєнній історії ХХ століття. Україна з-поміж усіх країн світу зазнала тоді найбільших втрат.
Інтелектуальний роман Ярослава Мельника наблизив мене до прірви. Я дивилася вниз і бачила невиразні перегуки з давно переглянутих / прочитаних фільмів і книг. Антиутопічний орвелівський шлейф, безпорадництво «Того, що біжить лабіринтом», приглушення емоцій від «Еквілібріуму», бунтарство від «Дивергента» («Нескореної» Вероніки Рот), покірне «реаліті-шоу» на брухті від «Голодних ігор» Сюзанни Коллінз.
«Та ти повний псих!» – коли востаннє ви так говорили чи думали? Декілька місяців тому, минулого тижня або вчора, коли ваш партнер / дитина / бос утнув якусь несосвітенну річ? Ха! Психи, вони усюди. Так стверджує психіатр Марк Ґоулстон, автор книжки «Як спілкуватися з психами». Окей, може, не так відкрито говорить, але все ж за роки роботи назбирав, проаналізував, систематизував кіпу прикладів із професійної практики. Результат – 240 сторінок порад, як спілкуватися із неврівноваженими, або побутовими психами.
Я трохи втомилася від нав’язливої реклами про цю книгу. А від реклами книжок втомитися зовсім не легко, як на мене. «Атлант розправив плечі» Айн Ренд – книга, про яку говорили всі. Соціальні мережі просто кипіли від дописів про неї. І досі, здається, киплять. Багато хто продовжує говорити, але читати не наважуються. Бо, по-перше, об’єм, так, чималий, і чи варто витрачати стільки часу. По-друге, вона ж «про економіку», кажуть. Мабуть, нудна. Але чому ж читачі всього світу наробили стільки галасу? І позитивного, і негативного. Саме це мені і хотілося з’ясувати.