Зізнаюся, спочатку я подивилася серіал, а вже потім прочитала книгу. Але не шкодую про це. Бо книги й екранізація – це почасти різні витвори, які бувають лиш злегка дотичними. Так сталося і в нашому випадку. Ліян Моріарті та її роман «Велика маленька брехня» сколихнув читачів з усього світу, ставши 2014 року бестселером за версією «New York Times». А пізніше телеверсія зібрала тримільйонну аудиторію фанатів. Вражає? Мене так.
Сюжет на початку видався трохи нудним і затягнутим. Письменниця ніби затягувала мене у текст роману за вуха. Та все ж їй це вдалося. Після половини вже забулася та читала, встигаючи гортати сторінки.
Отож, пані та панове, на вас чекає цілий Еверест подій/проблем/думок/страждань.
Героїні. Маделін, сорокарічна мати трьох дітей – підлітка Абігель від першого шлюбу, Фреда та Хлої. Любителька мильних шоу, підборів, пліток і безперервних розмов. Спочатку здається поверхневою дурепою, яка безупину щось торочить. Але все насправді не так. За текстом зрозумієте.
Селеста, однолітка Маделін, її давня подруга, колишня адвокатка. Мама близнюків Джоша та Макса. Спокійна, розважлива, надзвичайно скромна і вродлива жінка. Хоча трохи полохлива. Обгортка її сімейного життя така досконала, що аж засліплює очі. Розумний, багатий чоловік, ідеальний батько/чоловік/коханець.
Джейн, двадцятичотирирічна мати-одиначка, що переїхала до Пірріві – австралійського міста на березі океану, де відбуваються усі події. Виховує сина Зіггі.
Що їх об’єднує? Дійсно, що? Дві старших жінки із середнього/вищого класу та молоденька мати-одиначка, що більше скидається на няню. Найперше дружба, що зародилася миттєво. Усе завдяки підвернутій нозі Маделін, першій зустрічі у початковій школі для учнів першого класу та великій таємниці, про яку всі дізнаються пізніше.
Секретики. О, звісно, їх тут до біса.
Найперше, батько Зіггі. Загадковий чоловік, який познущався із бідолашної Джейн, що ледь відсвяткувала дев’ятнадцять років. Єдине диво, якому вона зраділа після тієї жахливої ночі, – її розумний, милий син.
Домашнє насилля. Ця книга розкриває очі на багато речей, що є в нашому житті. Інколи ми їх не помічаємо, а буває, просто закриваємо очі.
Спочатку це сталося після народження дітей, потім тому, що не склала конструктор дітей, невдало пожартувала у компанії. А потім вина, сором, примирення і знову все колом. Здогадуєтеся, про кого це? Про ідеальну пару роману. Чесно, йшли мурахи тілом від опису сцен насилля. Але це ознака, що книга must read.
Злість. Усіх на все. На колишнього чоловіка, на нинішнього чоловіка, слова ґвалтівника, на доньку, манірних знайомих, зрештою, саму себе. Злість виливається все ж. Завдяки вбивству з необережності. Так буває. Але від цього стало трохи легше.
У чому проблема? У брехні. Самій собі, оточенню. Усе це накопичується, а потім сходить сніжною лавиною у певний момент. Бо брехня завжди випливає на поверхню.
«Він зміниться», «Він ніколи не скривдить дітей», «Моя донька ще маленька, вона завжди буде зі мною», «Мій чоловік мене не зраджує», «Я надто товста, щоб мене любили».
Раджу читати? Так. 9 з 10. Стереотипи, недомовки, харасмент, булінг у школі, боротьба за самовизначення, пошук себе – ось про що цей роман. Сучасний світ потребує таких романів. І вони, дяка, є.
Отже, спойлери. Тому, невпевненим і вразливим краще не читати. Але якщо допитливість сильніша, майте на увазі.
Про серіал і книгу. Роман Моріарті краще розкриває характер Селести, більше її думок, чуттєвості і розуміння того, чому вона така загнана як пташка у клітці. Але. У серіалі ви не побачити візуальний образ Маделін. Різ Візерспун шикарно зіграла, однак справжня Мадді зовні дещо інша. А ще вона не має інтрижки з режисером театру, у якому працює.
Перрі, чоловік Селести, на екрані молодший за свою дружину. І, найголовніше, подія роману відбувається не в Пірріві, а в Монтереї, Каліфорнія. Хоча зовні враження не зіпсоване.
Кінцівка. О-хо-хо. Той, хто має померти, прощається із життям по-різному в романі і в його адаптації. Але головне – усі дізнаються, хто батько Зіггі. І взагалі роман закінчується позитивно, незважаючи на смерть одного з героїв.