Антилекція «Сім чакр Тараса куна» поїхала до Білокуракиного. Приїхала, зручно вмостилася у залі Білокуракинської дитячої бібліотеки.
Людей багато. Вони ще не знають, що їх очікує, – почути про зовсім іншого Тараса Шевченка. А ми знаємо. Внутрішній голос сардонічно хіхікає. Не вдається сісти у заплановане спіритичне півколо та запалити свічку задля медитативної атмосфери. Але то нічого. У нас же є іграшкові ґумові лизуни, у яких сховані папірці з чакрами Тараса. Що то за чакри: «Не бідняк», «Масони», «Влада», «Жінки і діти», «Випивка, або його всеп’янєйшество», «Віра», «Художник/поет».
Роздаємо слухачам палички для суші з наклеєними написами «так/ні». То треба пізніше проголосувати за певну чакру, підтримати її обґрунтування або ж спростувати потоки наших думок.
Прохаємо людей бути щирими, говорити все, що в них на душі, захищати Тараса до останнього, якщо в тому є потреба.
І от почалося. Чакра раз, чакра два... Люди обурюються, бо ми почали говорити про Тараса як про людину, а не святого, пророка, добропорядного просвітителя. Називаємо його ймовірним ідейним лідером українських масонів, масонською першолюдиною у ще несформованій нації. Припускаємо, що Тараса викупили з кріпацтва не лише через надзвичайну обдарованість. Можливо, татко Шевченка не чумак Григорій, а поміщик пан Василь Енгельгардт, що і без того був батьком п’ятьох позашлюбних дітей. Або ж це покровитель розпусти, цесаревич Костянтин Павлович Романов, син Павла I. Наче за 9 місяців до сходження Тарасової зірки він гостював у маєтку того ж Енгельгардта, де і трапилося диво.
Антилектори розійшлися. Тарас любив випити, водився з багатьма жінками, малював себе оголеного, вдягався у дорогезні вбрання. То що виходить – він людина, а не святий? Палички для суші дедалі частіше рясніють підписами «ні».
Зі скриньки Пандори виглядає Пеннівайз, посміхається і попереджає, що це ще не кінець, чакри продовжують розкриватися. Тарас ненавидів російське «казьоне» православ’я, імовірно мав дітей, бо ж нарахованих дев’ять жінок якось мимохіть підштовхують до такого відкриття. Та ну, поет хіба не цнотливий?
«Мы хотим знать о нем только хорошее!», – не витримує пані. Бабуся поруч підтримує подружку. А що ж поганого говорять лектори? У Шевченка геніальні твори – безперечно. Якого походження і якої б вдачі він не був – Тарас усе одно наш. Ідеальний Шевченко – сумніви. Що поганого у міркуваннях про інакший бік поета-художника, який перевернув свідомість нації. Ми, як частина української нації, маємо право знати правду, маємо право обговорювати припущення, маємо право робити власні висновки, але в жодному разі не дозволяти іншим вводити нас у рамки сприйняття всього суспільно-культурного процесу. Аналізувати час і людей, змінюватися, не жити за встановленою формулою. Досить. Хіба не цього так само хотів Тарас?
Антилекція майже закінчилася. Дехто зі слухачів щасливий, що нарешті може піти додому. А лектори радіють, що досягли своєї мети – люди виговорилися.
А найголовніше – наприкінці до бібліотекарів підійшли юнак та дівчина. З молоді на антилекції були лише вони. Попрохали контакти та подякували за новий формат.
Прес-центр Good library