У світі щорічно зникає 8 мільйонів дітей. У Європі кожні 2 хвилини губиться 1 дитина. Усі вони пропадають безслідно, потрапляючи до рук зловмисників чи стаючи жертвами страшних злочинів. Багато хто думає, що деякі речі, наприклад, викрадення, з ним не може статися. Погане нібито трапляється лише з іншими. Легковажність призводить до трагічних наслідків, так як це сталося із чотирнадцятирічною дівчиною із Ньюбері, штат Мічиган. Вона гуляла з подружкою у закинутому приміщенні залізничної станції. Аж ось до них підійшов чоловік, який шукав свою собаку. Сяк-так поговорили й незнайомцю вдається заманити на болота дівчинку. Далі події розвиваються у стилі детективного трилеру: зґвалтування, знущання і суцільна лісова глушина.
Поки підсвідомість напружено фантазуєте про сюжет, пригадайте походи у ліс, до річки чи в гори. Заворожлива краса, риболовля, може, полювання, дикі умови життя без світла, душу та засобів гігієни. Екстремально, бентежливо. І лише декілька днів, максимум тижнів, які можна витримати. А тепер уявіть, що ви живете в таких умовах від народження.
Саме так і жила до 12 років Гелена, героїня роману Карен Діонне «Донька Болотного Царя». Зараз вона мама двох донечок, кохана дружина й має бізнес із продажу варення та джему. Але колись вона жила серед дикої природи у лісовій хатині з батьками. Прокидалася на світанні, перевіряла сильця, полювала, колола дрова та досліджування флору. Джейкоб, її батько, був нащадком яномамі – індіанського племені. Тому єднання із силами природи стало невід’ємною частиною життя Гелени, або як називав її батько Бандажиї-Агаваатейяа – Маленька тінь.
Вона обожнює свого батька, намагаючись у всьому його копіювати. Учиться читати сліди, полювати на оленів, колоти дрова. Він допомагає доньці орієнтуватися на болоті, розрізняти птахів та рослини, показує нори тварин. Однак така ідилія не триває довго. В 11 років стається те, що притуплює любов до рідної людини.
«Типовий нарцис. Що б не сталося, це завжди провина когось іншого».
Джейкоб не такий простий і добродушний, яким може здаватися. Він тиран, який вимагає беззаперечного виконання його наказів. Одного дня на полюванні Гелена не спромоглася убити вовка, як казав батько. Вона знала, що на неї чекає покарання у колодязі. Цього разу там не було листя, а лише бите скло та оленячі роги. Три дні без води та їжі не вбили дівчинку, як, можливо, чекав того батько.
«Твій батько не любить тебе… Він любить лише себе».
Що чекати від маніяка? Тільки біль і страждання. Психічне і фізичне знущання над мамою для Гелени стало буденністю. Не даремно у газетах її назвали Донькою Болотного Царя. Перед героїнею стоїть вибір підкоритися злій суті – частині, яку вона несе від батька; чи добрій – те, що є від матері.
«Так само він грав на моїх інтересах, коли я була дитиною, щоб налаштувати проти матері, до того ж так тонко й витончено, що мені знадобилися роки терапії, щоб повірити: їй зовсім не було начхати на мене».
Лише після довгої реабілітації, яка тривала 15 років, вона може ясно оцінити ситуацію. Батько опиняється у в’язниці, маючи плани на повернення. Він тікає, вбиваючи при цьому охоронців. Гелена спантеличена. Вона упевнена, що він повернеться за нею та її дівчатками. Тому, йде на рішучі кроки. Вона має сама вистежити його та знешкодити.
Мені важко навіть уявити суперечливість почуттів героїні. Любити батька й ненавидіти одночасно, хотіти побачити й убити. Щоб краще зрозуміти, як виглядав Джейкоб, уявіть жилавого індіанця, доволі міцного, з карими очима й довгим чорним волоссям, заплетеним у косу. Для загальної картини погортайте фото Чарльза Менсона, серійного убивці. Вам усе стане ясно. Жахливий вираз обличчя і безумні очі.
«Тепер, коли я уперше бачу його очима дорослої людини, ясно розумію, яким неврівноваженим він виглядає. Я думаю, в очах мами він завжди був саме таким».
У дитинстві Джейкоб вчив Гелену вистежувати людину чи тварину за слідами. Якщо донька не знаходила його, він міг відібрати її улюблену річ, якщо ж вона перемагала, то мала його «вбити» – зробити постріл над головою чи поцілити під ноги. Тричі Гелена перемагала, адже ставки були високими – журнали «National Geographic», собака та улюблені рукавички.
«А нарцис щасливий лише тоді, коли весь світ догоджає лише йому. І в його плани щодо нашого життя на болоті не входила собака. Тому він бачив у ній лише проблему й нічого більше».
Коли батько тікає, Гелена розуміє, що вони знову гратимуть у цю гру з вистежуванням, але трофеями у ній стануть її дочки та чоловік.
«Я любила його, навіть не дивлячись на те, що він не любив мене. Він використав мою любов проти мене».
Атмосфера роману просто шалена. Готична, напружена, заплутана, нуарна. Від деяких сцен стає гидко, страшно, та читання не зупинити. Скажу, що кінець роману відносно щасливий, принаймні майже всі живі 
