Не так давно ми вже написали огляд на три романи  Е.М. Ремарка  про втрачене покоління. Але руки потягнулися до іншої трійки творів німецького автора: «Ніч у Лісабоні», «Тріумфальна арка» та «Чорний обеліск».

Хочемо надати слово бібліотекарю, який трохи «захворів» Ремарком. Поки ця залежність не перейшла на наступну стадію, пропонуємо прочитати декілька коментарів від нього самого.

«Поїзд рушив, і я вихоплюю електронну книгу. «Ніч у Лісабоні» Ремарка. Храп сусідів відійшов на другий план. На першому – раптова зустріч двох чоловіків у Лісабоні, пов’язаних стрічкою подібних випробувань. Вони обидва дивляться на корабель до Америки, подалі від «вибухової» Європи. Герої переконані: саме в Америці можна втекти від жорсткого режиму та переслідувань.  Різниця між чоловіками на той момент така – один має аж два квитки, в іншого – лише мрія їх мати. Але герой із фортуною у руках готовий віддати квитки задарма тому самому нужденному. За єдиної умови – розповісти, що ж підштовхнуло його до такого кроку – відмовитися від надії врятуватися».

«Історії втеч, переслідувань, перебування у концтаборах фашистської Німеччини й, здавалося б, переможна сила любові… «Тріумфальна арка» продовжує втілювати нестримне бажання Ремарка показати життя знедолених людей – унікальної частини німецької нації, які воліють скоріше забути про власне походження, переродитися, але в жодному разі не згадувати та не повертатися до псевдобатьківщини. Більшість із цих молодих інтелектуалів, багатих душею людей, шукають затишку та спокою у Парижі. Вони, як ніхто інший, цінують кожну мить, шукаючи відради в натовпі незнайомих людей, шумі автомобілів, раптовій зливі, міцному алкоголі, запашній каві, випадкових зв’язках із подібними персонажами. Чи можливо покохати після найбільшої втрати, після цілковитого спустошення? Та чи взагалі можливо відповісти на це питання? Чесно кажучи, я не наважуюся. Єдине, що спадає на думку – чому гарні люди з безмежною життєвої філософією мають порсатися у багнюці несправедливості та безкарності, шукати притулку там, де ще гірше протікає і без того жалюгідне існування? Маю зустрічне: що, дідько, коїться у цьому світі?».

«Чорний обеліск». А знаєте, нічого не писатиму про цей твір. Скажу лише, що чомусь посміхалася з перших сторінок. Хоча не «чомусь», а напевне через невимушене почуття гумору автора. Як протікає життя в цьому романі? Упевнена, ви часто посміхатиметеся і не приховуватимете суму, а, можливо, перечитуватимете кожну другу сторінку, аби ще раз насолодитися майстерністю художнього письма Ремарка. Або ж зупинитеся на мить, відкладете книгу та негайно обіймете кого-небудь із близьких».

«І наостанок. Читати Ремарка – це виняткова насолода. Насолода пошуку сенсів, зв’язків, відповідей на прості або ж нестерпно важкі питання. Насолода помічати деталі, закохуватися в героїв, розуміти їх, бути їм вірними до самого кінця. Проживати життя за життям – можливо. Досить лише відкрити книгу».