Старобільськ залишається бути недоступним – такого висновку дійшов старобільський активіст, музикант, працівник Луганської обласної бібліотеки імені М. Горького Сергій Летучий, повернувшись з проектної мандрівки Америкою. Архітектурна доступність для людей з інвалідністю та для містян загалом у Старобільську, порівняно з тими містами, які відвідав Сергій у США, не просто суттєво різняться. Це небо і земля.
З 8 по 26 травня працівник Луганської обласної бібліотеки та єдиний представник із м. Старобільск Сергій Летучий мандрував різними містами Америки в межах Програми міжнародних відвідувачів-лідерів. Сергій потрапив до п’ятірки українців, які взяли участь у проекті «Інтеграція та захист інтересів соціально вразливих груп населення», що спонсорує Державний департамент США.
Старобільчанин розповідає, що проект націлений на знайомство іноземних гостей із законами, правами, особливостями життя осіб з обмеженими можливостями в Америці. А найголовніше – це надання цінних знань, які допомагають вразливим групам населення захищати свої права, ініціювати законодавчі реформи.
Люди контролюють систему
Разом з іншими учасниками Сергій відвідав Вашингтон, Портленд, Денвер та Сан-Антоніо. У кожному місті на українців чекала насичена на різні зустрічі програма. Сергій поділився своїми враженнями після зустрічі у Вашингтоні з представниками Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров’я і соціальної політики, Державного департаменту, Ради доступу Сполучених Штатів Америки:
«Організації, заклади, які мають колосальний досвід у взаємодії із вразливими соціальними групами. Ми багато говорили про інфраструктуру, протидію дискримінації, навіть про медичні та соціальні потреби біженців та імігрантів».
Найгострішим для Старобільська, на думку Сергія, є питання взаємодії місцевої влади та населення. Ця проблема зачіпалося у кожному відвіданому місті США, де американці буквально вражали набутим досвідом українських гостей.
«Плюс американців у тому, що вони можуть відстоювати свої права, знають, як це робити і, найголовніше, – хочуть цього. Вони контролюють цю систему. Нам же треба її кардинально змінити, порозумітися з владою. Я зустрічався з юристом, який бачив не одну акцію, що була доведена до кінця та протягом багатьох років займався установленням порозуміння між владою та населенням», – говорить Сергій.
Якщо оцінювати рівень архітектурної доступності у Старобільську – додає учасник – за стовідсотковою шкалою, то він не перевищуватиме 10 %. Найбільше вразили учасника проекту умови для всіх соціальних груп населення у Сан-Антонію та Вашингтоні, де спостерігається безперешкодне пересування та доступність для всіх містян.
Культурний шок
Подальші подорожі українських учасників стосувалися того, як прийняті у столиці закони втілюються на рівні штатів. У місті Портленд, штат Орегон, відвідавши Центр доступності освіти, українці дізналися, як надається підтримка в питаннях доступності для студентів з обмеженими можливостями. Різні академічні пристосування, спеціально обладнані аудиторії, використання найсучасніших адаптивних технологій – це та багато іншого забезпечує Центр в Орегоні. У Денвері, за словами Сергія, на власні очі побачили, як саме забезпечується доступність бібліотек та втілюються адаптивні розваги і спорт.
«Ми побували в унікальній бібліотеці. Таких у штатах лише дві. Це бібліотека, де пишуть аудіокниги, а флешки з ними заповнюють величезні полиці, і ці аудіокниги є авторським продуктом. На не менш велетенських полицях розміщуються книги, написані шрифтом Брайля. Там також виготовляють спеціальні м’ячі для людей з вадами зору. У ці м’ячі встановлюється такий прилад, що видає звук, що допомагає орієнтуватися у просторі».
Вразив старобільчанина рівень інтеграції людей з інвалідністю у Сан-Антоніо. Учасники стали гостями організації «Герої Єви», що діє за підтримки акторки Єви Лонгорії та присвячена створенню максимально комфортних умов для молоді з особливими розумовими потребами, їхній інтеграції у суспільне життя.
Яке б місто не зустрічало українців – запевняє Сергій – усюди було розуміння того, що все зроблено, насамперед, для спільного комфорту.
«У мене був культурний шок. Я думав, що там доступно і зручно, але не думав, що настільки. Були моменти, які мене просто добивали. У великих супермаркетах є електромобілі, уявляєте. І ними користуються не тільки люди з інвалідністю, а всі, кому це необхідно та зручно. У бюджетних магазинах я бачив візки з кошиком».
Сергій сам переміщується на інвалідному візку, тому як ніхто розуміє потребу архітектурної доступності у будь-якому куточку країни. Пандуси, автоматичні двері, що відкриваються натисканням кнопки, по-справжньому універсальні освітньо-навчальні заклади – це те, що може бути у Старобільску – переконаний учасник проекту.
І що далі?
Повернувшись додому, Сергій як місцевий активіст уже зустрічається з представниками влади у Старобільську, різними громадськими діячами, переповідаючи побачене у США. «Підводними каменями» досягнення архітектурної доступності в місті, на думку активіста, є нульовий внесок у цю справу місцевого комітету забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення, а також байдуже ставлення до цього інших містян. Наразі Сергій активно готується до масштабної прес-конференції, щоб повною мірою проінформувати старобільчан та нарешті почати діяти разом.
