Отож, що вам скажу я, Умберто, з приводу цієї книги. У розмислі «Слово іпостасне» дослідник розглядає «Кобзаря» як універсальну картину світу, де минуле, теперішнє та майбутнє перебувають у безперервному зв’язку.
Автор переконаний, що «Кобзар» має безліч досі нерозгаданих таємниць. Особливо ці таємниці перегукуються так чи інакше з програмою Кирило-Мефодіївського товариства. А ви знаєте, як Шевченко з ним був пов’язаний. Якщо ні – то почитайте про це:) Я ж іду далі.
У книзі автор пропускає через своє наукове сприйняття купу суспільних аномалій, які знаходить на сторінках «Кобзаря». Щоб осягнути думку Шевчука, прочитав я аж п’ять розвідок, що містяться у книзі. Я пірнув у візійне бачення України як Вітчизни, що знаходиться у поневоленні. А далі йде мова про месійне настановлення Шевченка щодо свого народу. І тут я спостерігаю пророцтва Шевченка. Вони вражають гнітючою правдивістю. Шевчук цікаво розглядає історичне бачення Шевченком тогочасної дійсності – героїчної Гайдамаччини.
«Історію тлумачив тільки з національної точки зору, а не як «німець розкаже», тобто іноземець».
Найцікавішою для мене виявилася розвідка «Пани і люди». Я дещо ширше розглянув поему «Сон» («У всякого своя доля»), містерію «Великий льох», поему «Княжна», вірш «Пророк» (ці твори є моїми фаворитами за даною проблемою). У панів та людей окремі світи, але панський дещо «паразитичний», який нещадно захоплює та нівечить моральність та духовність людини.
Ідея родини як основи суспільності розвивається у розвідці під промовистою назвою «А буде син і буде мати…». Ми часто спостерігаємо у творах Шевченка цікаві образи родини: батька, матері, синів, дочок, дідів, онуків. Але домінує в цьому вимірі мати, а особливо вже в образі України-матері. Ця тема є вагомим складником для універсальної картини Шевченкового «Кобзаря».
І на сам кінець доторкнувся я до розвідки «Притча про блудного сина», де поезія та малярство Шевченко буквально просякнута темою жбурляння людини з одного пекла в інше. Інакше кажучи, мова йде про людину, викинуту з суспільства.
Дуже раджу вам, проглянути додаток до книги. Там про любов говориться…
Чому я поважаю автора цього критичного й водночас емоційного та щирого розмислу? А тому, що Шевчук «намагався нічого не придумати від себе, тобто (його) цікавив не (він) у Шевченку, а таки Шевченко в Шевченкові». А ще у книзі багато цитат, дуже-дуже влучних! Тому читайте, жабенятка!
Мій бібліотекар-раб уже втомився друкувати те, що я кажу. Тому до наступних оглядів! Ваш Умберто.