Поговоримо про виховання маленьких читунів? Не претендуватиму на професійність у цьому питанні, а лише поділюся кількома улюбленими книжками від народження і трохи старше.

Почнімо з елементарного. Малюки, які лише починають розпізнавати кольори та звуки, поки не надто оцінять захоплюючих сюжетів, але вже можуть розглядати контрастні картинки, тренуючи свій зір та сприйняття світу довкола. Та звісно, контрастні книжечки – це не надовго. Не знаю, кому стане нудно раніше, дитині чи вам.

Якщо ви теж не зчулися, як новонароджене дитя стало так активно пізнавати світ, настав час для книжок із віконцями. Про тваринок, транспорт, кольори та інші неймовірні речі. Дитині точно на користь усі ті віконечка покрутити і посовати. До прикладу – книжки-картонки від Василя Фідієнка. Приємні ілюстрації і короткі віршики допоможуть вам провести час із користю і радістю.

Або у видавництва “Ранок” є прекрасна серія, яка так мило пояснює прості речі на прикладі яскравих персонажів, які вітаються, прощаються, їдять, обіймаються і звісно ж позіха-а-ають. І демонструють емоції, як от у  “Муркотиках” – де малі кошенята і поважні коти й кішки можуть радіти, боятися, сумувати, дивуватися або сердитися. Автори – Ірина Горянська і Катерина Підлісна. Рекомендую.

Ближче ж до року, як на мене, настає зірковий час Бодьо.

Ремарка: Якось вкотре перечитуючи: “А де Бодьо? Бодьо розмовляє по телефону”, я почула, як сусід пробурмотів: “Алло – каже Бодьо”. Відкритий балкон влітку – шлях до просування читання.

Так от, Бодьо – це персонаж, якого створила Марта Галевська-Кустра – польська письменниця, педагогиня і, що напрочуд важливо, – фахівчиня з дитячої логопедії. Її книжки – “Бодьо вчиться говорити”, “Бодьо вимовляє перші слова”, “Бодьо вправляється в говорінні”, “Бодьо в селі” – написані з акцентом на розвитку мовлення. Найперша книга з серії знайомить нас із родиною маленького хлопчика – його батьками, старшою сестричкою Мисею, молодшим братиком Бобо, бабусею та дідусем. Короткі й легкі історії з побуту цієї родини написані із використанням принципу звуконаслідування: песик каже “гав”, вазон упав “бух”, Мися грає на барабані “бам-бам”, білочка їсть горішок “хрум-хрум”, а дерева шумлять “шшшш”. З кожною наступною книжкою історії розширюються, персонажів стає більше, як і цікавих слів та їх значень. Читання дитині вголос у поєднанні з ілюстраціями наповнює словниковий запас дитини: пасивний – коли дитина розуміє й знає все більше слів, знаходить предмети, які вони позначають тощо; і активний – коли вона починає вимовляти слова.

Ремарка: Ой, а ще це непогано стимулює батьківську пам’ять. Бо в десятий раз підряд, ви вже не читаєте текст, а просто розказуєте.

Авторка, ніби веде дитину за руку від року і до п’яти, бо якщо читаючи разом першу книгу серії, ви спитаєте “як говорить котик?”, то в частині “Бодьо в селі” вже можна обговорити зі старшою дитиною, як печуть хліб і звідки береться мед.

У німецького ілюстратора та дитячого письменника Йорґа Мюле є прекрасна серія про зайченя. Видавництво “Чорні вівці”. Спочатку ми мали одну милу зелену книжечку про зайченя, яке грається. І це любов з першого “прочитання”. Але ви маєте знати про ризики. Бо ж, якщо вашій малечі теж зайде (а в цьому сумнівів малувато), то вам доведеться перетворюватися на гойдалку по п’ятдесят разів підряд. Так, бо “зайченя розгойдалось на гойдалці вгору-вниз, вгору-вниз…” Особливо, якщо надворі зима, дитині місяців вісім і вона ще не бачила справжніх гойдалок. Словом, підкачайтесь завчасно.

Знайомитися з біленьким зайченям Йорґа Мюле можна і через “Зайченя купається”, “Іще почухаєш за вушком?” або  “Витри слізки зайченяті”. 

“Іще почухаєш за вушком?” – хороший варіант для читання перед сном.

Тут нам пропонують збити зайченяті подушку, погладити його по спинці, за вушком почухати звісно ж, світло вимкнути – тобто вкласти спати. Можна використовувати як частинку ритуалу ввечері.

У видавництва “Ранок” є подібна  серія книжок – те, що треба для ігор з малюками – “Нумо грати”, “Нумо дружити”, “Нумо допомагати” та “Час засинати”. Сюжету тут мінімум, але скільки взаємодій з ілюстраціями! Нам пропонують постукати у вікно і покликати мишеня гуляти, зіграти на барабані або на роялі, дати п’ять лисичці, подмухати на її їжу, потрусити грушове дерево, прикрити мишеня долонькою від кішки і багато іншого. А ввечері можна ще й вкласти ведмедика спати. 

Трохи душна ремарка: Ви ж знаєте, що гра з дітьми – тільки на половину гра? Наприклад, навичка дмухати частково пов’язана із розвитком мовлення. Тому, коли їжачок впав і поранив лапку, подмухати на ранку – це, звісно, і про співчуття, і про наш якісний час із дитиною, а ще – це тренування мовленнєвого видиху.

На обкладинці вказано “2+”. Насправді ж від року теж може бути цікаво. Перевірено. Це я лише до того, що всі ці маркування на обкладинках найчастіше дуже умовні.

Не можу не запитати, чи любите ви віммельбухи? Цей жанр, здається, взагалі позавіковий. Особисто мене, вони майже не цікавили, доки “Літній віммельбух” Ротраут Сузанни Бернер  не опинився в топі вподобань нашої доньки аж так надовго. За вікном давно осінь, а нас досі не відпускає літній вайб цієї книжки. Дякую видавництву “Час майстрів” і за Бодьо, і за цю красу. До речі, віммельбух про інші сезони у Сузанни Бернер теж є. Можливо, колись зберемо колекцію.

А поки – нескінченне літо. Ілюстрації можна розглядати знову і знову, щоразу дивуючись, як раніше не помітили тих чи інших деталей. Ви будете розказувати дитині всі незліченні історії щоразу інакше. І розкриватимете одне одному нові дрібниці.

Після року уже можна впевнено відчути цікавіть малечі до сюжетів. Тут можна говорити про безліч прекрасних видань з віршиками, казками, але тоді наша розмова триватиме нескінченно. Можливо, іншим разом? Але не можу промовчати про Акселя Шеффлера – німецького дитячого письменника та ілюстратора. Його сюжети дуже легкі і наповнені водночас, а ілюстрації – ніби кадри мультфільму. Зокрема, паперові “мультфільми” в твердій обкладинці про “Шустя і Шуню”  – це знахідка. Наша донька безліч разів ставила їх на повтор. І повірте, виконувати роль програвача для цих історій дуже приємно.

А які книжки для наймолодших полюбилися вам? І цікаво, якщо ви бібліотекарі, то що пропонуєте батькам з малюками? Чи хороша ідея – записати дитину від народження саме у вашу бібліотеку? :)