Джулієт 32. Вона письменниця, яка нещодавно гайпонула на новій книзі. Здавалося б, вона щаслива, успішна й має заможного коханого. Але ні. Джулія вдихає пилюку та гар розтрощених лондонських будинків. Англія 1946-го року така гардкорна.
«Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» від дуету Мері Енн Шеффер та Енні Берровз. Тітка та племінниця. Дві жінки з різних поколінь, які створили шедевр. Так, шедевр.
Розказую.
Чи плакала я? Можна було б залишити це питання риторичним. Але кажу: плакала. Якщо не помиляюся, тричі за всю книгу. Коли Джулієт думала про маленьку сироту Кіт. Після розповіді однієї героїні про пережитий жах під час окупації та надлюдське виживання у концтаборі.
Чи сміялася? О, ще й питаєте. Двічі заливалася на всю горлянку й повсякчас гігікала. Тут мала б розказати про курйози на противагу жахіттю. Але не буду. Почитаєте.
Дивна назва? Імовірно. Саме вона й привабила мене потягтися до книжки. Хоч з першою частиною все зрозуміло, а от друга, про пироги з картопляного лушпиння, інтригує.
Коротше кажучи. Острів Ґернсі біля Нормандії. Фактично під володінням британської корони. Отож 1940-ві. Третій Рейх тягне клешні усюди, до острова – найперше. З нього вони й роблять авіанальоти на Британію.
Острів’яни максимально протидіють окупації. Однак самі знаєте, що робили нацисти з непокірними. Коли їжа почала закінчуватися, гігієнічне мило та душевні сили теж, когорта сусідів вирішує заснувати клуб любителів книжок. І ніби вписуються у заборону про масове зібрання, і діють легально, і морально можна пережити все воєнне багнисько.
Пироги. Елементарно. Їх зготували з того, що знайшли. Продовольства ж катма. Виявилися непоганою закускою. Тому, стали фірмовою стравою і візитівкою клубу.
Нутрощі викладу. Спокійно, жахастиків не буде. Загальна концепція така: Джулієт, головна героїня, листується зі своїм видавцем і другом Сідні, його сестрою і подругою Джулієт Софі. А далі знайомиться із Довсі Аламсом, учасником клубу та любителем творчості Чарльза Лема. Джулієт хоче написати колонку про діяльність клубу. Потім слово за словом, і всі книголюби вже листуються з героїнею та стають її друзями.
І так, вони листуються.
Книга побудована на листах героїв. Спочатку подумала, що з цього тексту нічого гарного не вийде. Однак, зізнаюся, помилялася.
Сюжет рухається динамічно й не просідає у відповідальних місцях.
Легкість. Оу, вона є. Легкість у читанні, у типажах, які зустрічаються у житті, оптимізмі, що криється у простому. А ще людяності, відкритості, жазі до відкриття, спілкуванні та читанні.
Я наче на пухнастій хмаринці зараз. А, кохання там теж є. Від нього теж легко й тепло на серденьку 
Здивування. Це більше до ментально-культурного. Важко уявити зараз комунікацію людей середини ХХ століття. Люди реально листувалися. Писали листи від руки чи не щодня. Посилали телеграми. Обговорювали буденні й неординарні речі, товаришували, шукали один одного, сміялися, підтримували та сподівалися. У листах.
Знаєте, було відчуття, наче знайшла переписку бабуні з минулого століття. Життя на папері. Те, чого нам інколи бракує зараз. І не страшно ж було їхати Джулії на той острів.
Happy End. Ой, зараз взагалі розчулюся. Там вкінці весілля буде. Така історія таємного кохання, жах просто. І найголовніше – нова книжка від Джулієт теж готова. Усе завдяки острівному життю.
Думаю, чим закінчити цей огляд і не підберу слів. Мені бракуватиме роману. Він класний. Так, це та книгу, яку хочеться перечитувати. Раджу. 10 з 10.
Для особливо захоплених зняли фільм.
