Марк тицькає на кнопки ліфта за суворою почерговістю. На 5-му поверсі його чекає неохайна мертва дівчинка.

Засмальцьоване довге волосся, обшарпане платтячко, обвислі, подекуди відліплені шматочки плоті, кислувато-блювотні парфуми. Ну таке.

У такому вигляді вона тупцяє «на свіданку» до ліфта, де стоїть чотирнадцятирічний Марк. Але хлопець не озирається, мовчить і ледве дихає, бо так сказала Соня. То жива подруга хлопчини, яка і надибала першою і ту мертву істоту, і світ, який приховується на 10-му поверсі.

А на десятому вже райська буколіка на березі моря, де багато сонця, приємний бриз, широкоплечі пагорби. Найголовніше – там безпечно і спокійно, бо немає прибацнутих однокласників та покидьків-старшокласників. Марку було добре в тому іншому світі, допоки там не з’явилися мертвий борсук, ходячий труп однокласниці-самогубиці й так само мертвий бідолашний котик, викинутий із дев’ятого поверху.

Марк опинився у світі мертвих, де навіть встиг посадити картоплю. Лише так її і не встиг скуштувати.

Що воно за книга? «Не озирайся і мовчи» Макса Кідрука

Жанр. Роман з елементами жахів.

Жахів там багато? Не більше, ніж булінгу серед підлітків. Сцена, коли Марк нічого не бачить, бо кров заливає очі від ударів кастетом, – лячніша, аніж його перша зустріч із мертвячкою. До речі, підкажіть фемінітив до слова «мрець», бо  «мречина» – то якось не по-людськи :)

Пітніла спина від нервового збудження у мене лише раз – коли Марк повіз ліфтом до того світу загорнутого у килим п’яного у дрова батька Соні. Сама Соня не була проти, бо татко видався ще тим гнидюком. Ризики цього транспортування:

  1. Батечко міг прокинутися і забити ледь не до смерті і Марка, і свою доню. Принаймні із Сонею він вже таке робив.
  2. Сусіди могли бути свідками того, як підлітки запихають велетенський лаваш із батька до ліфту і почати співати мораліте, що «ай-яй-яй, так не можна з людьми!».
  3. Мертва дівчинка на горі могла розлютитися, бо переміщення в інший світ має проходити виключно на її умовах: у ліфті маєш бути сам, жодних звуків не вичавлювати, не дивитися у різні боки. А п’яний тато про те не знав. І хто знає, як би відреагувала на таку безцеремонність дівчинка, якщо б тато прокинувся й уп’явся в неї своїми заброділими очима.
  4. А вже у самому світі Марка могла чекати його мертва однокласниця. Бо остання їхня зустріч її, швидше за все, розгнівала: Марк від неї давав дропака, а дівчина хотіла, щоб він залишився.

Цікаво? Часом напружено, аж смокче під ложечкою. А іноді аж вилаятися хочеться через нерозсудливість і незграбну допитливість пацана-інтелектуала. Усе б нічого, але Марк до всикачки боявся смерті, його штанці не дадуть збрехати. Не один раз хлопчина потрапляв під обстріли осуду однолітків, мав добру порцію копняків, затискався спинами ненависників, востаннє – ледь не осліп на одне око. На «тому» світі теж мав неприємності з померлими, отримав декілька укусів та синців від своєї знайомої, яка покінчила життя самогубством. І от він знову туди повертається, бо цікаво ж, звідкіля з’явився той світ? Найбільше розпирає хлопця від дівчинки в ліфті – як же в біса вона виглядає? І чи то справді та сама дівчинка, про яку він думає?

Марк озирнувся? Та залипнув так, що навіть оцінив стан волосся, шкіри та сукні померлої.

Щось після цього трапилося? Нічого.

Марк користувався ще ліфтом? Так, на жаль.

Варто читати? Так. Хоча б для того, щоб оцінити рівень українську літературу жахів. Якщо любите горор-сторі, млієте від Стівена Кінга, Сузукі Кодзі, мимохіть почнете порівнювати. Ба більше, звинувачувати у вторинності. Але чи є в тому сенс, якщо ми всі щоденно є жертвами споживацтва, несвідомого наслідування і творчого запозичення. Заспокоює, що хоча б мета іноді різниться.

Максу Кідруку дякую, що досить голосно підняв тему підліткового булінгу та ескапізму, нагадав про золотий обов’язок і наслідки, якщо той опиняється за межами свідомого.