Скорилася я днями «Нейроманту», роману в жанрі кіберпанк Вільяма Гібсона. Про послідовність мого мозкового завороту на час читання: цікавість, логічна роздрібненість, цілковите розпорошення. У колеги інакша ситуація – книга їй сподобалася. А я от сиджу і думаю, що це було?

Відповім на власні питання.

Про що книга? Славетний батько кіберпанку написав у 1984 році про те, що коїться сьогодні. Світ – суцільний мурашник. Безладно розвалився у відкритому космосі, нахабно бовтає смердючими ніжками, переконливо кліпає очиськами: «Усе норм, то час такий!». Високі технології керують колоніями соціальних комах. Останні порсаються у лайні, бо витрачають купу грошей і сил на отримання новенького імпланту. Хтось взагалі найрозумніший: створює клонів, щоб верховодити вічно. Тут є і наркотики, щоб люди хоча б на мить опинилися там, де круто і нічим не смердить.

У якому часі? Оповідається про якесь далеке майбутнє. Часом нагадує наші дні.

Кому її варто читати? Програмістам і всім, хто до божевілля нишпорить інформаційним простором, думаю, буде цікаво. Але є побоювання, що все одно виникнуть проблеми з розумінням тексту.

Текст складний чи на ізі? Для мене складний. Це зараз пишу стримано. А коли читала часом ненавиділа автора. Лексика – це суміш сленгу, «програмних» словечок, значення яких я досі не можу второпати. Хоч і дивилася певний час у словнички. На третині книги кинула цю справу, бо далі почався змістовний треш.

Так треш все ж був? Був. Ця книга – сплетіння фрагментів різної реальності. Хоча радше ірреальності. Усе, що там діялося, змінювалося зі швидкістю розбору нового привозу в секонд генді. Герої перескакують з одного простору в інший так майстерно, що я і не помічала цього. І це погано, бо мені ніяково, коли я ані бельмеса не розумію. А наркоманії скільки, аж свині не їдять! Герої із сумнівною філософією життя. Хакер-наркоман, колишня повія-наркоманка, колишній військовий із новою пам’яттю щось роблять заради чогось, щоб досягти чогось. Пробачте, це первинна реакція.

Так я відповім уже нарешті про що книга? Добре. Зґвалтую себе знову. Банда героїв пускається в алкогольно-наркотині мандрівки, прибувають в різні місцини, щоб розібратися з іншою бандою з подібними вподобаннями. У хакера Кейса місія – виконати завдання свого прибацнутого, як потім виявилося, нереального боса в обмін на відновлену нервову систему та виведення з організму мікротоксину, від якого Кейс повільно помирає. З командою Кейс працює над тим, щоб зламати систему безпеки штучного розуму однієї просунутої родини, поки майже всі її члени знаходяться у кріогенному сні. Кейсу байдужки до своєї особистості. Він багато п’є, закидується наркотиками і навмисне руйнує відчуття реальності, його простір – це кіберпростір. Моллі, його подружка-самурай, має іншу вподобайку – бити морди, убивати людей і все таке інше.

Дочитала книгу? Довелося. Дала собі слова, що зроблю це.

Чим все закінчується? Ха, так я вам і напишу оце відразу. Якби ж я ще зрозуміла кінцівку, було б взагалі шикарно.  

Який улюблений момент? Коли Кейс викинувся із вікна. Вижив. А ще, коли побачив наприкінці свою електронну копію.

У книги є продовження? Так, це лише перша частина Кіберпросторової трилогії Гібсона.

У бібліотеці є ця трилогія? Ні. Лише перша частина.

Якою мовою читала? У нас українське видання книги, відповідно – українською мовою.

Читатиму продовження? Швидше за все, ні. Але життя бібліотекаря досить непередбачуване. Хоча ні, точно не читатиму.

 

Джулія, МС Кучеряшка