На цю книгу мені довелося довгенько почекати. Спочатку запримітила її на одному книжковому сайті, потім в анонсах видавництва. А тоді ще мучила колег, аби швидше її замовили. І ні, це не бестселер New York Times, і вона не у списках книги року за версією BBC. Принаймні, поки що. Просто книга про людський організм. Для профанів зрозумілими словами: як пов’язаний Ісаак Ньютон, людський зір і планети, навіщо в Стародавній Японії та Ісландії плаценту закопували під дерево та чому нирки вважають найпростішим органом. І багато, багато іншого. Цікаво ж бо знати, як ти функціонуєш.
Отож, Гевін Френціс, автор книжки «Дивовижні пригоди всередині тіла». Лікар за фахом, як не складно здогадатися, з колосальним багажем досвіду. Що ж штовхає лікаря-практика на написання? Жага подорожі. Не дивуйтеся, автор любив у дитинстві географію, тому згодом замінив атлас планети на мапу людського тіла. А все для того, щоб довести – тіло надзвичайний механізм з унікальними процесами, лікар – дослідник й екскурсовод, його не слід боятися.
Гумор. У цій книзі він є. Навіть про нирки чи мозок можна написати весело. Хоча, направду, в лікарів дивне почуття гумору. Екзотичне, як на мене.
Лікар Френціс деякий час працював нейрохірургом-практиком і щодня працював із мозком. Одного разу він асистував на операції своєму керівнику.
– Заходь, заходь, – сказав він, відвівши погляд від купи зеленої матерії на столі. – Ти якраз устиг на найцікавіше.
Це керівник про операцію говорить, між іншим.
– Ми робимо отвір у черепі.
Операція пройшла успішно, якщо що. Пацієнтку врятували від епілептичних нападів.
Або подумайте, який зв’язок між кишківником, скляною банкою з-під кетчупу та лікарем Гевіном Френцісом? І сміх, і гріх.
Отож, Ісаак Ньютон, якого я згадала на початку. Виявляється, це навіжений вчений. Він заганяв собі в око довгу тупу голку й описував, як рух цієї голки змінює зорове сприйняття. Не жахайтеся, усе ОК. Зорі тут до чого? Якщо ви читаєте цей текст у денному світлі, то фотони, які потрапили на сітківку, народилися всього 8,5 хвилин тому внаслідок ядерного синтезу всередині Сонця. 2,5 хвилини тому вони обігнули Венеру, а до того 5 хвилин були на орбіті Меркурія.
Ми відчуваємо те, що тримаємо у роті, на смак, торкаємося предметів на відстані витягнутої руки, вловлюємо запахи на відстані сотень метрів, але завдяки зору ми спілкуємося з Сонцем та зорями. Якось так.
Література. Овва! Автор дуже полюбляє читати. Тому, ось вам історія про Хорхе Луїса Борхеса. Це, хто не чув, аргентинський письменник. У нього була катаракта. Звісно, це відбилося й на світовідчутті. Спочатку Борхес перестав бачити червоний колір, а відтінки синього та зеленого змішалися. Єдиним, хто його не зрадив, залишився жовтий колір. У збірці віршів «Золото тигрів» можете почитати про смуток за втраченим зором.
Не хочу виказувати секрети, але у двох моїх близьких колег і друзів проблеми із вестибулярним апаратом. Їх закачує у транспорті. Я їх згадала тому, що «Дивовижні пригоди всередині тіла» розкрили секрет, чому так відбувається.
Це називається вертиго, коли органи рівноваги та очі посилають суперечливі сигнали про рух. Внутрішнє вухо каже, що ви рухаєтеся, але очі наполягають, що ні. І навпаки. Через дисонанс інформації і відчувається нудота, запаморочення і втома. Тому, майте на увазі.
Сльози. Виступали від деяких історій. Гевін Френціс мав справу з хворими на рак. Сумні історії, почитаєте якось. Не можу про це спокійно писати…
Плацента і дивні вірування. Її закопували, викидали в море, зберігали на вівтарі у церкві, зберігали під будинком… Чого з нею тільки не робили!
У кожного є особливі місця, пейзажі, з якими пов’язані певні спогади. Для лікаря Гевіна Френціса таким пейзажем стало людське тіло.
Книга для тих, хто хоче пізнати себе, побороти страх і зрозуміти, що медицина – це теж мистецтво.
