Усе почалося з трагічного кінця. Чомусь знебачки пригадалася перша серія сльозливої багатосерійної мелодрамки, яку так самовіддано дивилася моя бабуня кілька місяців поспіль. Я втрапила у капкан бабусиної милості й майже з відреченням споглядала, як дівчиноньку, головну героїню, у першій й же серії скинули з даху багатоповерхівки. І це зачин такої довгої історії. А потім класичний маневр серіальчиків – відмотування плівки, таємничий напис «за рік до цього випадку» і все таке. Але назва серіалу тішить – «Безсмертник». Значить, дівчина так просто не помре.
Вступне слово завершене. І якщо навіть зараз ітиметься про зразок масової літератури, то саме ЗРАЗОК, а не пласке наслідування телевізійних шмарклів. Тепер про Дару Корній і її роман «Тому, що ти є». Письменниця почала дивувати українського читача ще з 2010 року. Тоді вона написала свій перший прозовий твір «Гонихмарник». Міське фентезі отримало відзнаку «Дебют року», а ще третю премію літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «роман». Після публікації цього ж твору Дару Корній почали називати «українською Стефені Маєр». А це та пані, що здивувала світ у далекому 2008 році, написавши «Сутінки» – історію про вампіра Едварда, без тями закоханого у звичайну дівчиноньку Беллу. Пам’ятаю, як до 2013 року тема шаленої пристрасті між вампіром та людиною, вовкулакою та людиною, вампіром та вовкулакою (не віриться, що я це пишу) не давала спокою звичайним смертним, що мліли від кожної нової частини вампірської саги. Я обов’язково прокоментую це в наступному огляді про тріумфального «Гонихмарника». А поки помізкую над «Тому, що ти є».
Із самого початку я журливо спостерігала за картинками у своїй уяві: хвора на рак жінка, жертва доленосного розпуття, знаходить єдине рішення позбавити себе, свою донечку та стареньку маму від страждання – Оксана вирішує кинутися з мосту. Крижана вода, думає жінка, прискорить її скін, огорне спокоєм та допоможе стерти те, що довелося пережити. Звідкілясь з’являється собачка. Жінка дивиться в її очі, які здаються такими знайомими. Собачка треться біля Оксани, спостерігає за кожним її кроком, передчуваючи наміри жінки. Так, кудлатий рятує жінку, відтягуючи її від поруччя. А потім знесилена від болю фізичного й духовного героїня засинає, обійнявши собачку. Люта зима теж шле свої обійми, присипаючи двох снігом. Зізнаюся, початок книги навів на думку про передбачливе розгортання подій. Але саме вдавання до ретроспекції відразу розвіює мою упередженість.
Авторка робить величезний крок у минуле. У дитсадку маленька Оксанка рятує хлопчинку-новачка Сашка від зграйки розбишак. За цією сценою з боку спостерігають дідусь та собачка, яка через декілька десятків років рятуватиме холодної зимової ночі одиноку Оксану від самогубства (незвичайний песик, еге ж?). Дідусь же зустрінеться у далекому майбутньому з Сашком і повідає йому важливу правду про гру часу. Так-так, закоханий і водночас розбитий горем герой зробить усе, аби змінити минуле.
А минулому Сашка та Оксани не позаздриш. Двоє опинилися на гачку того, що так часто називають довбаною самопожертвою. Оксана виходить заміж. Сашко – мириться з цим. Усвідомлення фатального «аби ти був щасливий/ва» прийшло, звісно, тоді, коли Оксанка думала про крижану воду, що ось-ось огорне її тіло. Вони зустрічатимуться не так часто. Але ці зустрічі будуть рятувальними, цілющими, після яких хотітиметься послати все до біса та втекти вдвох до рідного малесенького містечка. Але ж ні! Обох стримує віра в те, що все плине так, як треба. Сашка гріє думка лише про те, що Оксанка просто є, а саму жінку – надія зберегти підгнивше подружнє життя, тим паче маленькій донечці потрібен батько, який наче є, але краще б не було.
Я аплодую Дарі Корній за стилістику, добір потужних слів і зведений хмарочос подій, починаючи з випадку на мосту, доленосної зустрічі у дитсадку, неминучого потрапляння дівчини в пастку заможної родини з чоловіком-мерзотником, свекрухою-фурією та свекром-збоченцем, описів студентського життя Оксани та її участі з Сашком у «Революції на граніті» та закінчуючи їхньою кульмінаційною, на мою думку, зустрічі, з якої все тільки почнеться. Про що я мудрую – читайте в самій книзі. Я її вже повернула на нашу поличку ;)
Наступна наша з вами здибанка в огляді про «Гонихмарника». Кучеряві цьомки-бомки.
