Людей з прадавніх часів цікавила містика, міфи та казки. Тому не дивно, що у постмодерновій літературі виник такий жанр, як фентезі, який поєднує в собі усі ці елементи. Кожен автор, що писав фентезійні романи, створював свій власний світ, залежно від своїх знань і досвіду. Польський письменник Анджей Сапковський у 80-х роках створив історію, яка змінила сприйняття жанру на теренах Європи.

У засновника класичного жанру Р. Р. Толкієна це був ідеалізований всесвіт "Володаря Перснів" з чіткою межею між добром та злом, в якому ідеальні герої затято билися з ідеальними ж злодіями. Читач не бачив ані брудних провулків, ані злиднів, світ існував заради священної війни з Мордором.
Світ Сапковського це повна протилежність. Героїчні вчинки персонажів відбуваються у перервах між відвідуваннями борделів, таверн та споживання оковитої. Королівська піхота на паромі, що переправляється через річку Яругу, описується настільки детально, що за хорошої уяви можна побачити усі мозолі, втомлені очі і відчути солдатський сморід. За появи у дії коханої головного героя, чародійки Йеніфер, ви будете чути запах бузку та аґрусу. Кожен персонаж матиме свій унікальний голос у вашій голові, чи то сам відьмак, чи аптекар, який є епізодичним персонажем.

Кадр з комп'ютерної гри за мотивами роману

Головний герой, Ґеральт з Рівії, є представником стародавнього ордену відьмаків "школи Вовка". Відьмаки у всесвіті Сапковського – це спеціально підготовлені з дитинства воїни, що мандрують містами та селами і за гроші вбивають нечисть, яка загрожує людям. Справа відьмаків відходить у минуле, за сотні років людство настільки обжило материк, що усі потвори просто вимирають, бо руйнується їх природнє життєве середовище. Тому образ Ґеральта – це залишенець, відлюдькуватий мандрівник, до якого всі ставляться з пересторогою і навіть забобонами. Цьому також сприяє не дуже приємна зовнішність, яку дещо попсували необхідні для професії зміни у організмі, спричинені різноманітними еліксирами та мутагенами.

Тим не менш, це не заважає Ґеральту постійно вплутуватися у політичні конфлікти та шпигунські ігри. Як колись сказав один зі шпіонів короля Визиміра II, «він має неприємну властивість з'являтися у непотрібному місці у непотрібній час».
Політика та політична мапа світу пропрацьовані дуже детально, й іноді я знаходив себе читаючого на канапі п'ятисторінковий опис політичних відносин Темерії та Аедірну.
Сам Ґеральт сповідує філософію нейтральності. Він ніколи не займає певну сторону конфлікту, попри підкупи і навіть катування. Єдине, що змушує його до дії – це загроза близьким чи бажання захистити невинних. На цьому і грають усі шпіони і королі.

— Чи розумієш ти тепер, що таке нейтралітет, який так схвилював тебе? Бути нейтральним - не означає бути байдужим. Не треба вбивати в собі почуття. Досить вбити в собі ненависть.

Ґеральт

Окремої уваги вартий гумор Сапковського. Відьмаку властивий в'їдливий, фігурний сарказм, іронія. Краснолюди (раса, близька до толкієнівських гномів) часто жартують "нижче пояса", спльовуючи на землю та спираючись на велику сокиру. Загалом, попри деяку "чорнуху" та непристойні висловлювання, увесь гумор просякнутий простою життєвою філософією.

«Прогрес — наче стадо свиней. Так і треба на цей прогрес дивитися, так його і варто розцінювати. Як стадо свиней, бродячих по гумну та двору. Факт існування стада приносить сільському господарству вигоду. Є рульки, є солонина, є холодець з хріном. Словом — користь. А тому нічого нос відвертати, тому, мовляв, що усюди насрано.»

Ярпен Зігрін, краснолюд

«— Що є смерть? - перервав Вільгефорц. - Як ти думаєш?
— Кінець.
— Кінець чому?
— Існуванню. Схоже, ми починаємо філософствувати.
— Природа не знає такого поняття - філософія, Геральт з Рівії. Філософією прийнято називати жалюгідні і смішні потуги людей зрозуміти Природу. За філософію приймають і результати таких потуг. Це все одно як якщо б корінь моркви намагався відшукати причини і наслідки свого існування, називаючи результат обдумувань одвічним і таємничим конфліктом Кореня і бадилля, а дощ вважав би Нерозгаданою творчою силою. Ми, чарівники, не втрачаємо часу на відгадування - що є Природа. Ми знаємо, що вона є, бо самі є Природою. Ти мене розумієш?
— Намагаюся, але говори повільніше, будь ласка. Не забувай, ти розмовляєш з морквою.»

Діалог Ґеральта з чародієм Вільгефорцем з Роґеввена

Польський актор Міхал Жебровський у ролі Геральта у серіалі «Wiedźmin»

Проте персонаж відьмака не є таким, яким здається на перший погляд. За принциповим і холодним характером ховається людяний і загублений у життєвій дилемі чоловік. Зазвичай мутації, яким піддаються відьмаки у дитячі роки, повинні притупляти емоції та робити їх холодними та розсудливими. Багато хто навіть не сприймає відьмаків за людей, кажучи що вони гірші за тих монстрів, на яких полюють. Але Ґеральтова посвята у орден проходила з деякими відхиленнями від норми, і тому нелюдом він не став. Його постійно мучить питання: ким він є? Чи може він називати себе людиною, чи він просто додаток до своїх мечів, якому єдине призначення – вбивати?

Вирішувати вам.

У меча Долі два війстря. Одне з них – ти. Інше – смерть.