Про шістдесятників наше покоління знає так само мало, як і попереднє. Ми чули про них з уроків української літератури у старших класах, а наші батьки, либонь, уже з екранів телевізорів (про старше покоління можна взагалі не говорити). Що ж, намагатимуся виправити цю помилку за допомогою енциклопедії «Мистецтво українських шістдесятників». Let’s go!

Ядром книги є тексти про 15 художників, ключових для неофіційного (нонконформістського) середовища Києва, Львова, Ужгорода, а також міститься окремий матеріал про одеське коло культури.

Нонконформізм сприймається як мислення, що має на меті подолати стереотипний догматизм і замість безликої форми дати індивідуальну.

Саме нонконформізм пов’язаний із шістдесятниками, які усіляко протистояли догмам радянського мистецтва. (іронічне хо-хо) А що вимагалося малювати? Суворі форми. А це змалювання шахтарських буднів, освоєння Сибіру, будівництво БАМу і усіляка подібна нудота. Навіть селянські мотиви вже були не такими привабливими…

На хвилі 60-х світом шириться любов, яка проникає навіть до СРСР. А приносять її гіпі. Отож, митці усього світу слідують за головним принципом – свободи, яка повсякчас вибивається з-під пензлів і шістдесятників. Гаслом цієї боротьби за свободу стає пісня американського естрадного співака Боббі Дарена «Simple Song Of Freedom».

 

Яскравим виявом бунту художників стала «парканна виставка» Станіслава Сичова та Валентина Хруща, названа поетично «Сичик + Хрущик».

8 травня 1967 року одеські художники Станіслав Сичов і Валентин Хрущ, чиї роботи в черговий раз не були пропущені на виставкоми, вирішили самостійно показати публіці свої картини. Для розміщення несанкціонованої експозиції був обраний дерев’яний паркан у скверу Пале-Рояль, встановлений у зв’язку з ремонтом Оперного театру.

Отаке воно, мистецтво шістдесятників, андеґраундне, модерне й бунтівне smiley