Зараз авангард, зокрема, футуризм є відомими явищами української культури. Роки незалежності плідно вплинули  на цей напрям: з’явилися нові видання невідомих поетів, специфічні риси, яких раніше не добачали десятиліттями, стали більш помітними. Отож, як ви здогадалися, ми розкажемо про цікаву й не менш цінну антологію української авангардної поезії 1910 – 1930 років.

Безсумнівно, це найповніше видання, яке поведе читача тerra incognita української поезії, не друкованої багато років. Понад 40 поетів збірки: відомих (М. Бажан, М. Йогансен, М. Семенко, Ґ. Шкурупій та інші) і зовсім не знаних (Є. Бунда, М. Скуба, М. Терещенко, Я. Цурковський та інші). Це дивовижна кількість, якщо враховувати той факт, що за словами тодішньої критики український авангард – незначне та маловажливе явище.

Щодо долі авангардистів, то більша половина митців не померла власною смертю: їх арештували та розстріляли.  Ось чому ця антологія – не тільки тексті, але й автори, які їх писали, це важлива меморіальна книга.

Твори авангардистів – фрагментарні, із призвуками металу та міста, часу й подиху в майбутнє. Не будемо затягувати, просто процитуємо тих, хто запав нам у серце.

 

…а часу гін

плутаючись в сітях дротів

по цинках блях

з даху на дах

з цвяху на цвях

котиться

і коле свої груди о колючки громозводів

котиться і коле

час-перекотиполе…

(Богдан-Ігор Антонич «Ніч в місті»)

 

Наші рани….

тихим шовком часу

зашивають непомітні дні.

Може…

я тебе забуду…

може…

Але хочу вірити,

ЩО

НІ!

(Леонід Зимний)

 

Щоб легше узнати

що в шарі сметани людства

є кубілйьони омежених

недойшовших

застиглих ідіотів

безнадійно наївних „зевак”

блакитно-сіро оких диваків

страшенно цікаво купати себе

в промінню здивувань…

(Андрій Чужий «Навіщо ношу кучері»)