У заключній (?) частині трилогії пригод Маркуса та Сандри Веґи автор, ненавмисно для себе, заходить з козирів для українського читача. У Римі – блекаут, комендантська година та виють сирени. Але причина криється не в сусіді, що з'їхав з розуму, а в дощику. Чи то пак «Апокаліпсису». Через відключення світла на 1 (одну) добу «політиків і членів уряду таємно евакуювали разом з родинами вночі особливими конвоями», а поліція очікує «анархію».
Маркуса ми знаходимо у стані потрійного блекаута: він знову втратив пам'ять, голий (але не щасливий), зв'язаний та голодний, а до того ж у якомусь підземеллі. Розуміючи, що головні герої просто так на перших сторінках не вмирають, вирішує провести дозвілля розслідуючи власні спогади і темряву навколо нього. Шляхом аналізу якості повітря та хлюпотіння під ногами обчислює своє місцезнаходження і мотивацію його викрадача, і то успішно. Це не спроба вбивства – це іспит! Здогадавшись, що ключ від наручників, якими він був скутий, у шлунку, – поблював швиденько кров'ю, намацав ключа та вибрався на волю у пошуках одягу і якого-небудь мотоциклу (сарказм). Перекладач знудився передбачуваним успіхом героя, вирішив вдатися до прозової поезії: “Робити не було чого, Маркус одягнувся все одно”. Пенітенціарій, знайшовши вихід, “похнюплений™” рушив до Вічного міста. Де після такої авансцени, його очікує нове слідство, а ми минаємо експозицію роману.
І ще, якщо кому цікаво, то Маркус, так само, як в попередній частині, проводить вільний час таємно переслідуючи Сандру. Ми дізнаємося про це завдячуючи раптовим флешбекам Маркуса в катакомбах. Про “нестримну потребу піклуватися про неї”. Заради цього він влаштовував спостережні пункти, де заглядаючи в її вікна молився за її безпеку (певно, що нестримно).
А що Сандра? Сандра de-facto пішла у відставку. Стала діловодом діловодства і працює лише з документами, повсякчас згадуючи Маркуса і їхній перший (він же і останній) поцілунок. Утім, це не заважає їй час від часу невимушено займатися благодійною проституцією (це як звичайна проституція, тільки безкоштовно). Певною мірою це її прозорий натяк Маркусові – молон лабе – бо знає, що він за неї слідкує. Маркус, на жаль, не лабе. В усьому іншому в неї все досить непогано.
Було непогано. Адже поліція знову потребує її допомоги і не з документами. Терміновий виклик до керівництва і вмовляння подивитися якесь моторошне відео. Діалог за суттю аргументації такий:
Керівництво: Сандро, го з нами
Сандра: Та шоб вас, ні
Керівництво: Дивись відео
Сандра: Не буду
Керівництво: ...
Сандра: похнюплено дивиться відео
Керівництво: Ну шо?
Сандра: Не хочу
Керівництво: ...
Сандра: Ладушки-оладушки.
Власне, що ми маємо? Катаклізм міста, викрадення Маркуса, страшне відео чийогось вбивства, ще одне вбивство та гарантія нових. Мета героїв – знайти одне одного, викрити злого генія вбивцю та віддатися взаємним любощам. Тобто, за великим рахунком, нічим, крім зовнішніх обставин і зміни імен другорядних дійових персонажів, сюжет не відрізняється від попередніх двох історій. Але це важко назвати недоліком роману. Бо, як і загальний драматизм, чи, прикладом, наявність раптових історичних довідок, ми сприймаємо це за умову твору. Так, в індійському кіно всі співають та танцюють, це їхня властивість. У комедіях жартують, у порно “кохаються”, ну а в детективах – вбивають. Це традиція жанру та сталість авторського стилю. А ставлення до цього — персональна думка кожного. Комусь ок, комусь ні.
У місті тим часом утворюється Римська Народна Республіка. Усі вбивають одне одного, грабують та завзято ґвалтують усе, що ворушиться. Трощать автівки та магазини. Тривають вуличні сутички (хто з ким та заради чого невідомо), натовпи “скаженої орди, охопленої жагою мародерства” з порожніми очима захопили склади зі зброєю. Поліція стріляє в кого заманеться. Усюди жевріють пожежі. Ще й Тибр – вийшов з берегів. Адміністрація міста запросила увійти в місто армію та провести невеличке італійське АТО: “найбільшу військову операцію на італійській території після Другої світової війни”. Ці фактори мало впливають на розслідування, ба більше – певною мірою навіть сприяють його руху, оскільки дотримуватися законності за цих умов стало якось недоцільно.
Наші герої досвідчені: вони змогли пережити довгу ніч у Римі та розв’язати всі-всі таємниці. Щоправда Моріарті, зрештою, неквапливо втік. Маркус, як виявилось, – о, Боже, Сандро, це так для тебе неочікувано – жорстоко вбивав людей заради інформації (і можливо втіхи)! Тож після фінальної сцени роману – довгоочікуваного сексу – Сандра раптово усвідомила, ким є Маркус і ми лишаємо наших героїв похнюпленими.
Дощик натомість припинився.
Сподіваюся, що якщо буде продовження (а фінал відкритий, до речі), то в майбутньому Маркус хоча б почне ходити за дефолтом у шоломі. Бо стільки разів, скільки його били по голові усім підряд протягом усіх частин трилогії – це не кожен може пережити. Ще й ця втрата пам'яті.
