Шкода, що не про(пере)читав цю книгу під час ковіду. ''Протистояння'' Стівена Кінга — це історія апокаліпсису, причиною якого став вірус. Штучно створений супергрип в якійсь секретній підземній лабораторії десь на теренах Америки. Сталася аварія або саботаж – насправді неважливо. Важливим є те, що вакцини не існує. Летальність — понад 90%. Від ураження до смерті — за зовнішніми проявами нагадує бубонну чуму — від одного дня до тижня. Вірус, як і будь-який інший, розповсюджується надзвичайно швидко, тож спроби спинити його — навіть за допомогою армії, ліл — ні до чого, окрім бадьорих розстрілів (не лише інфікованих, до речі) не призводить. Від аварії в дослідницькому центрі до найближчих поселень, далі великі міста і ось вся Америка інфікована — добре, що є літаки, тож вже і весь світ чхає та вмирає. 

Але історія не про це. Катастрофи, як і будь-які трагедії, ніколи не є самоціллю будь-якої художньої вигадки. Тому ця історія про тих, хто вижив і хто має імунітет. Історія їхнього виживання та співіснування в умовах кінця світу. На додачу до цього, звісно, є й незвичайні актори. Мова не лишень про те, що імунітет виявився не тільки у порядних, розумних та світлих людей — вочевидь, що вижили й поганці, різноманітні серійні вбивці, божевільні та психопати — у цьому світі є й зло. Те, яке з великої літери. 

Вірус скосив 90% людства. Умовні десять відсотків конструюють те ж саме суспільство, що й було до того. Є будь-які категорії людей, причому в тому самому співвідношенні одне до одного, як і раніше. Рівень інший — протистояння таке ж. Змінились лише глобальні обставини, зникла держава, як інститут контролю. Захід стає знов

у диким. 

Кожен ладен робити те, що хочеться його збоченим мізкам. Немає контролю, немає правопорядку, немає й суду. Крім суду Лінча хіба що. Та народні суди не гарантують нічого, так завжди було: хто не сподобався, того й лінчують. Була за цим кимось провина чи ні, то таке. Тож вбивці вбивають, грабіжники грабують, підпалювачі підпалюють, усі інші — так само. Найбільші проблеми в офісних, звісно, бо що їм робити в цьому житті, коли немає електрики і найцінніші папери — лишень сміття, варте нічого. От може бібліотекарі б ще якось і пропетлялі, хтозна. 

Влада — над тим, що лишилося — ось вона, лежить в пилюці. Бери, якщо хочеш. Тримай, якщо втримаєш. А охочих чимало. І ''президентські'' кампанії стали нарешті щирими: замість якихось дискусій — куля в скроню конкуренту та й по тому. Як і було, тільки відверто і без зайвого лицемірства.

Головні герої — ті, хто вижив. Вони з різних куточків країни, не знають одне одного та й не мають нічого спільного, окрім імунітету та нічних жахів, які бачать уві сні. Тоді ж вони відчувають присутність того самого зла, надприродного. Хтось за ними стежить (типова поведінка зла, між іншим). 

Як і зазвичай у Кінга, історія вийшла великою. Два товстеньких томи. До речі, цікаво, що є дві версії цієї книги. Перший варіант, що був надрукований ще в далекі часи, довелось скорочувати через економічні резони: надто дорого обходилася ціна друку потенційному читачеві. Кінгу довелось вирізати близько чотирьох сотень сторінок. 

У другій версії книги він їх повернув нарешті, тож так, геть не коротка історія. Але напрочуд динамічна, як притаманно Стівену, читається легко і рух книгою становить під сто сторінок на годину легко. Можна швидше, можна повільніше, обмежень немає. Апокаліпсис як-не-як. 

Письменник, thank God, не пригнічує нас зайвим моралізаторством чи роздумами на тему соціальної відповідальності, справедливості, гріховності тощо. Що є, то є. Хочете робити висновки, хочете думати про етику — будь ласка, але власноруч. 

До речі, його Апокаліпсис мені особисто імпонує. Він виглядає досить природно, органічно до типової нашої поведінки в кризових ситуаціях. Ми — люди — створіння всраті і поведінка наша смішна та жорстока завжди. Питання лише в масштабуванні її до обставин: локальних чи то глобальних. Щось схоже за настроєм є в серіалі про зомбі від студії asylum. Він дуже посередньої якості, багато зайвого, але разом з тим: там стільки рандому! Смішний подекуди. На відміну від скажімо ''walking dead'', який хоч і цікавий і ефектний, але такий уже драматичний. Ті, що вижили, діють лише у двох поведінкових патернах: або постійно виживають і ніяк не можуть почати дотримуватись норм сталого розвитку громад, або бігають лісами-містами і всіх вбивають. І начисто позбавлені почуття гумору, жодних розваг чи змагань. У довготривалій перспективі це нудно. 

''Протистояння'' ж поєднує краще риси обох наведених прикладів: реалізм, драма, гумор (ну той, що зветься макабричним, безумовно) та цікавий сюжет. Діалоги хороші, описи хороші, ритм пречудовий. 

Багато з романів Кінга цікаві не якоюсь своєю глибиною думки, хоча вони не поверхневі, а тією атмосферою, що їм притаманна. Вони про настрій містичних сновидінь, про образи, що не відпускають після пробудження. І, до речі, не знаю, чи знаєте ви — читачі — але у Стівена зазвичай є чимало внутрішніх лінків у його романах. Такі собі пасхальні яйця, місця чи люди, які були в інших історіях подекуди з'являються й на сторінках ''Протистояння''. Кінговський всесвіт жахів. О, Дискордія. 

За сюжетом ті, хто вижив, раптово починають бачити уві сні не лишень щось химерне, але й щось світле. А саме стареньку Абігейл, жіночку 108 років, що живе собі десь на кукурудзяному полі та рада всіх у себе зустріти та прийняти. Буцімто знає, що робити: куди прямувати та як боротися. Тож, так чи інакше, але всі зустрінуться. 

Темна людина діє так само: збирає навколо себе всяких мутних типів. Будує армію. А як буде готова, то зі всією когортою помічників почимчикує до старушенції силами мірятись – от тоді власне і буде те саме протистояння, про яке йдеться в назві книги. 

Це не найсильніша річ Кінга, але й не найслабша. До прочитання раджу. Утім, чув новини, що у нас на горизонті маячить нова хвороба (у нашому світі) — ''х''. Тож, може варто її почекати і тоді читати. Для автентичності.