До повномасштабного вторгнення бібліотечна спільнота звикала до думки про багатофункціональність бібліотеки. Та мало хто думав, що до переліку всеможливих бібліотечних просторів доведеться додати бібліотеку як гуманітарний штаб і центр допомоги переселенцям, а найпопулярнішою тематикою майстер-класів у країні стане плетіння маскувальних сіток. Сьогодні це реальність більшості бібліотек.

У війні ніхто не осторонь. Сьогодні важко знайти  установу, організацію або культурного діяча, які б не намагалися допомогти побороти агресора – якщо не особисто у лавах ЗСУ, то інформаційно, шляхом гуманітарної роботи й волонтерства тощо. У межах власних сил або поза ними.

До повномасштабного вторгнення бібліотечна спільнота звикала до думки про багатофункціональність бібліотеки. Та мало хто думав, що до переліку всеможливих бібліотечних просторів доведеться додати бібліотеку як гуманітарний штаб і центр допомоги переселенцям, а найпопулярнішою тематикою майстер-класів у країні стане плетіння маскувальних сіток. Сьогодні це реальність більшості бібліотек. 

Маємо тимчасово окуповані території, сірі зони, населені пункти під постійними обстрілами nf, як наслідок, заклади культури та освіти в евакуації. Серед яких  – і бібліотеки. У Луганській та Донецькій областях наразі найвищий відсоток тимчасово окупованих територій. Частина мешканців та державних закладів тут переживають переселення вже вдруге. 

Луганська ОУНБ проживає повторний досвід евакуації в невідомість. Коли вся країна у стані війни, є лише відносно тихі та відносно безпечні міста. Тож, думка починати відновлення бібліотеки класично, зі збору нового фонду, одразу наштовхнулася на внутрішній бар’єр. Не поспішаємо. Бо якщо і збирати книги, то не багато, аби обов’язково транспортувати їх потім до колекцій ЛОУНБ, які змушені були залишити вже вдруге. А от щодо інформаційної складової – відповідь однозначно позитивна. Контент з українського мовлення, цифрової грамотності, просування читання тощо. Література як спосіб порятувати емоційний стан – актуальна завжди. І чи відновлювати напрямок неформальної освіти – заперечень теж бути не могло.

Зараз колектив Луганської обласної зосереджений не лише на базі свого нового тимчасового прихистку, міста Черкас, а й розгортає міцну павутинку співпраці у різних містах України. Якоюсь мірою, у цьому є переваги. Як-от можливість охопити ширшу аудиторію і залучити її до тренінгових навчань, набути більше партнерств для реалізації спільних ідей і проєктів, долучитися до гуманітарних ініціатив з допомоги переселенцям тощо.

Так свого часу навички з цифрової грамотності нашого тренера Олександра стали у пригоді колегам у Хмельницькій ОУНБ, а хист до майстер-класів бібліотекарки Наталії  допоміг залучити там і дитячу місцеву аудиторію. Так само й Анастасія, завідувачка відділу ІТЕР Луганської ОУНБ, продовжила активну тренерську діяльність на Закарпатті. Знайшла себе і в гуманітарному напрямку:

“Щойно у м. Свалява відкрився Старобільський гуманітарний хаб, я до нього приєдналася. Разом із нашими партнерами – громадською організацією “Дієва громада” [теж двічі переселенці з Луганщини] – ми почали пакувати й відправляти гуманітарні набори всією країною. Пріоритетом стали мешканці Старобільського району. Але й інших мешканців Луганщини ми не ігнорували. За цей час спакували й відправили поштою понад 200 наборів. Видали наживо – 500 пакунків. Насправді волонтерство – дуже важка робота. Насамперед фізично. Постійно доводиться носити коробки, пакунки, пачки чи пляшки. Але слова подяки і теплі побажання – найкраща підтримка. Приємно знати, що коробка, яку ти дійсно пакуєш з любов’ю і турботою, приносить людям користь. Особливо в такий час, коли багато людей втратили буквально все. З часом у мене з’явилася нова суперсила – вмістити продукти / гігієнічні засоби в невелику коробку, економлячи простір. Насправді як би важко не було, я не жалкую, що витрачаю свій час на волонтерство. Це мій внесок у перемогу країни. Моє служіння Луганщині”.

Тим часом наша редакторка Юлія доєдналася до соціально-мистецької ініціативи у місті Дніпрі: “Щодо подальших партнерств у голові вигулькнув план – шукати ті організації, які трансформуються під час війни й роблять це дуже помітно. Адже коли твій заклад у такому ж стані – порозумітися з іншими просторами простіше. Таким простором став Центр сучасної культури у Дніпрі. Вони саме переформатовувалися у тимчасовий соціальний хаб й намагалися об’єднати навколо себе переселенців з їхніми ініціативами. Я лайкнула їхній пост-заклик і поїхала знайомитися. Розказала про нашу мандрівну бібліотеку, запропонувала формати, які б були цікаві для їхньої аудиторії. А потім вони розповіли про свою ідею публічних дискусій. Це розмови з різними людьми – митцями, волонтерами, представниками культурних інституцій, науковцями, дослідниками тощо – про новий досвід під час війни. Я відразу попросилася модерувати такі дискусії, залучати до них і наших бібліотекарів. Ми вже провели дискусії про те, як змінюються культурні заклади, який внесок спільнот у відбудову міст. Надалі – це будуть розмови про те, які слова і `образи доречно добирати під час війни. Зрештою, що нам робити з цим спадком після війни. Мені цікаво спілкуватися щоразу з новими людьми – неймовірно сильними, розумними й свідомими, адже я чітко розумію, що ці контакти нам потрібні вже зараз, щоб тримати культурний фронт. І так само знадобляться у майбутньому, адже вкрай необхідно розуміти, що в Україні є багато фахівців, відданих своїй справі, на яких можна покластися”.

Культурно-гуманітарне партнерство ЛОУНБ активне і на Київщині, де ми співпрацюємо з мистецькою агенцією АртПоле. Агенція теж зосередилася на гуманітарній роботі – і опікується постраждалими від бойових дій і окупації жителями Ірпеня та деяких сіл Київської області. Один з їхніх проєктів поєднує волонтерську і документальну складову. Інтерв’ю з ірпінцями перекладаються англійською, аби світ почув ці історії та глибше зрозумів ситуацію в Україні. Ми маємо можливість отримати  досвід роботи з деокупованою громадою, навчитися, як потім варто працювати і з іншими громадами, як їм допомогти.

Обласна – не єдина в евакуації серед бібліотек Луганщини. Наші колеги з різних громад області беруть участь у наших  онлайнових нарадах та мозкових штурмах. Разом ми напрацьовуємо ідеї майбутньої роботи в умовах деокупації. Насправді це сильна підтримка, без якої важче було б встояти на невпинних емоційних гойдалках. Сподіваємося, що це навзаєм.

Колеги обмінюються досвідом у міських і сільських бібліотеках  у тих куточках країни, які стали для них прихистком. Так, наприклад, Світлана, завідувачка Кремінської бібліотеки для дітей, як вимушена переселенка опинилася з сім’єю у місті Заводське, Полтавської області. “Публічна бібліотека Заводської міської ради для мене стала відрадою і спасінням, – поділилася пані Світлана. – Чудовий і креативний колектив бібліотеки, для яких стала корисною я, а вони мені.  Протягом літа,  разом організували низку заходів для дітей: літературні пікніки, дослідницькі кампанії, читання на природі. Щотижня беру участь у засіданні клубу Громадського діалогу, де говоримо про ідентичність української  культури. У  майстер-класах в Biblio-ART майстерні, які допомагають зняти психологічне навантаження та розвивати творчі здібності. Намагаюся бути корисною своїй громаді. Я координаторка від Кремінської міської військової адміністрації для ВПО. Веду телеграм канал  “Креміняни Полтавщини”,  де збираю актуальну інформацію стосовно допомоги, займаюсь формуванням заявок та списків на гуманітарну підтримку. Навчаюсь. Учасниця  проєкту “Lib:продовження. Бібліотека –  місце сили української громади: відновлюємося, щоб стати кращими”  від  БФ “Бібліотечна країна”. Завдяки проєкту, черпаю нові знання і  можливості для відновлення себе і бібліотеки”.

Боротьба триває. З усіма нашими невміннями й слабкостями. Це час відкривати в собі внутрішній потенціал. Адже у всіх нас одна мета – перемога, і добре майбутнє.

Хочеться вірити, що небезпека, яка об’єднує тепер всю країну, мине якнайшвидше, спільними зусиллями та завдяки мужності наших захисників. А от єдність, наснага і прагнення позитивних змін мають лишатися. Перед бібліотечною спільнотою після перемоги постане ще більше роботи. Слід зосередитися на неформальній освіті, особливо на розвитку критичного мислення, медійної грамотності та на глибшому дослідженні історичної пам’яті. Бо, якщо зараз у країні є несвідомі громадяни, які здатні повірити побрехенькам ворожої пропаганди, це і наше з вами недопрацювання. Тож, тримати нам цей фронт і в мирний час. 

 


Голоси методвідділу Good library