Інтелектуальний роман Ярослава Мельника наблизив мене до прірви. Я дивилася вниз і бачила невиразні перегуки з давно переглянутих / прочитаних фільмів і книг. Антиутопічний орвелівський шлейф, безпорадництво «Того, що біжить лабіринтом», приглушення емоцій від «Еквілібріуму», бунтарство від «Дивергента» («Нескореної» Вероніки Рот), покірне «реаліті-шоу» на брухті від «Голодних ігор» Сюзанни Коллінз. І здається, що таких знайомих «привидів» у книзі «Далекий простір» ще багато. 

Чому книгу Ярослава Мельника не екранізуватимуть – розмірковую тут: 

Фільму не буде? Рецензентка Валентина Лученко написала, що книга готова до екранізації, ба більше, для сценариста роботи небагато, адже він уже має світовий рівень сюжетного авантюризму та візуальної досконалості. Погоджуюся з авторкою відгуку, але наполовину – це радше романоподібний сценарій з натяком «а непогано було б з цього зробити фільм». Так, сюжет розкиданий, хаотичні діалоги, прийом уведенням екзистенційних міркувань про світ близький і далекий та людину в ньому – загалом, багато фабульних нашарувань, ірреальних вивертів, трансцендентальної ідеології зрячих правителів і закодована любов з присмаком пригноблення, самотності та водночас вивільнення. Та попри це натяків на фільм немає, хоча книгу розкупили швидко, і не лише в Україні. Можливо, через післясмак – подібну антиутопію вже змалювали, а що ж робити читачу, який вже сновигав цією темою? Питання відкрите. 

Так що ж діється у тому світі? Мегаполіс сліпих, якими керують зрячі. Міністерства регулюють усі сфери життя. Сліпці народжені з відчуттям повної покори та переконанням, що усюди темрява і всі на рівних. Про сонце, море, бриз, вітер, небо, хмари і таке інше вони не чули. Брудні, згорблені, наївні вони живуть у занехаяних помешканнях-ящиках, а навколо – шматки труб і блоків, зламані балки, гігантські темні підвалини, де суцільний брухт, смітники, а подекуди загроза впасти у прірву, бо ж сліпі й неуважні. Зрячі живуть у своєму окремому селищі з усіма благами. Та ще й біля моря. На роботу в Міністерство літають на гелікоптерах. Літають пани щодня. Є ще одне товариство пригноблених – раніше зрячих, але позбавлених цієї розкоші. Спецгрупа повстанців, що захищає зрячого Габра, бо цей хлопчина, переконані вони, може змінити світ, тобто знищити сліпий світ і розкрити далекий простір. 

Дочитала? Стало все ж цікаво, коли Габрова шкаралупа невинного захвату  далеким простором розколиться і назовні з’явиться хробачок-споживач, поціновувач благ світу міністрів, любитель теплих ван і зрячих дівчат. Габр трохи попрацював у Міністрестві, політав на робочому гелікоптері, запліднив свою наречену і зник – вирушив пізнавати далекий зелений світ. Дочитала, словом. 

Читати варто? Так. Спробуйте.