Фредерік Беґбедер запевняє: ця історія є до драматичного скрипу чистою правдою. Своєю найкращою книгою «Уна і Селінджер» письменник кидає довгий шовковистий килим назустріч славетному автору «Ловця у житі» пану Джерому та дочці видатного драматурга Юджина О’Ніла й четвертій дружині Чарлі Чапліна пані Уні.
Швидше переходимо до ймовірних питань від вас і симпатюльних відповідей від мене.
Чому Беґбедеру захотілося написати книгу про стосунки Дж. Д. Селінджера й Уни О’Ніл? Одна з причин, яку щиро змалював сам пан Фредерік – це яскраві випади геронтофобії. Кепська штука. «Герон» з грецької «старий», друга частинка слова – наштовхує на старечі неприємності. Так, Беґбедер у свої 45 почав ненавидіти однолітків, а старшеньких – поготів. Йому здавалося, що він так само швидше погладшає, втратить розкішне волосся, поглине у безкінечні неврози через сум за молодістю. Серед молодих йому було значно краще.
Друга причина – за три роки до цього вікового загострення він стрівся з Уною О’Ніл, тобто надибав її фото в ганноверському кафетерії у Нью-Гемпширі. Молода дівчина з розкішним чорнявим волоссям, білосніжними зубами, осяйним широким чолом. Вона колись жила. А ще так само колись у неї була інтрижка з його улюбленим письменником паном Селінджером. Куди правду подіти? Йому стало цікаво прослідкувати, а що ж насправді було між ними.
Автор отримав дозвіл від дітей та онуків Уни О’Ніл покопирсатися у листах Уни та Джерома? Ні, і це його засмутило. Але книжку він все одно написав.
Так що там було між Уною та Селінджером? Кохання з першого погляду у 21-річного Селінджера, щось незрозуміле – з боку 15-літньої Уни. За одним столиком вони верше опинилися у нью-йоркському «Сторк-клубі» 1940 року. З ними прихилив свої пухкенькі сіднички Трумен Капоте та ще дві лебідки з тогочасного вибухового бомонду. Наче з’явився пуп’янок пристрасті між ними. Особлива романтика почалася: цілуються, багато п’ють, Уна – янгол в очах Джерома, навіть коли блює та смердить вином. Ця парочка здається загадковою від незрозумілої гри почуттями одне одного. Але потім нашаровується розчарування від типових сцен залицяння і відшивання.
«Чому ти ніколи не намагався переспати зі мною?», – питає Уна у Джерома, коли їй стукнуло 55 років.
«Ти ж не ворушилася в ліжку, та й не казала нічого, а як я тебе мацав, то зціплювала зуби», – відповідає 61-річний Селінджер.
«Та я ж соромилася, дурню!».
Так, суцільне непорозуміння.
Уна порвала з Джеромом? Селінджеру не подобалося, що п’ятнадцятилітня дівчина спивається у нього на очах. Особливо його дратує байдужість Уни до зовнішніх подій – Гітлер скоро оголосить війну всьому світу. Селінджер не хоче ділити Уну з її звихнутими на гулянках подругами і голодними чоловіками, що втрачали розум, угледівши дівчину. Їхній останніх діалог перед тим, як Джером піде на війну такий:
Уна: «Іди в пекло. Окей?»
Селінджер: «Якраз це і є моєю програмою на рік».
Вони підтримували зв’язок протягом війни? Були листи. Причому різної тональності. Селінджер то просить вибачення за те, що розгледів в Уні дешеву комедіантку з марними мріями, то зневажає за те, що та спить зі старпером Чапліном, називає її коханого чоловіком без яєць. Багато пише про війну, втрату своїх побратимів і власного розуму. Уна спочатку мовчить, а потім… виправдовується, вибачає, бажає повернутися додому живим і неушкодженим. Уна не хотіла сваритися із Селінджером. А ще чітко висловилася, що полишає його лише у спогадах.
Що із Селінджером зробила війна? Великим письменником. Фредерік пише, що на війну він для того і подався, щоб написати «Ловця у житі». Але до цього Джером переживає божевілля, схиляється до самогубства, намагається позбавитися спогадів про війну, йому не вдається і він починає шукати втіхи у втраченій молодості – йде у знайомі бомондні місцини Нью-Йорка. І навіть, кажуть, бачить прегарну Уну зі своїм на 36 років старшим чоловіком – кінематографістом-легендою.
Вони все ж побачилися? Так. Беґбедер пише, що це трапилося 1980 року в устричному барі. Уна нещадно пила горілку, а Селінджер з’їв одну усрицю. Ця розмова – заключна. Джером каже, що нарешті зрозумів Чапліна – чому той солодко впився у молодість Уни. Нове тіло, промовив Селінджер, і довірлива душа, ось що треба старому. І навіть вчинив так само – на 60-ому десятку зв’язався з вісімнадцятирічною. Уна в розпачі через смерть Чарлі, говорить, як він змінив її, подарував усе те, що їй бракувало. «Батька, еге ж?» – кидає їх Джером. А в Уни з легендарним татом стосунки не склалися від самого її народження. Вони прощаються. Джером повертає їх розбиту попільничку, яку Уна подарувала йому на першій зустрічі.
Це сумно? Так. А потім прояснення – кожен знайшов те, чого шукав. Ну мені так здалося. А може, й пану Беґбедеру. Принаймні, він теж оженився на молоденькій красуні, спраглість до життя повернулася, так би мовити 
Прокоментувати цей огляд? О, будь ласка, зробіть це. Хоч поспілкуємося, поки не звихнулися на карантині.
