Неоднозначне питання, знаю. І чого б це мене цікавило? Бо ж є прекрасна/дотепна/дітоствердна/феміністична книга Артема Чапая «Тато в декреті».
Про що? Про тата, який декреті! Уявляєте? Тато! У декреті! Екзотика для наших широт, яка з часом, упевнена, стане звичним явищем. Артем Чапай, письменник і тато двох карапузів, розказує про свій досвід «відсидки». Цим останнім словом частенько послуговуються батьки в декреті, бо часом оте дійство по-іншому й не назвеш. Шмарклі, сльози, недосипання, проблеми з координацією. Неповний перелік того, що відчувають, ні, не діти, а батьки.
Автор красномовно ділиться своїми враженнями. Як майстерний мандрівник, записує усе детально й емоційно. Від цього лише приємніше читачу – гама почуттів врізається у пам’ять.
Секретики «анонімного декретника». Самоіронія і гумор – найкраща психотерапія. Треба ж якось по-філософськи ставитися до того, що не завжди можеш нормально поспати/поїсти/помитися і навіть поговорити з кимось свого, дорослого, рівня. А то все: «Як робить собачка?» або «Де у тата вушко?».
Розподіл обов’язків і часу між партнерами. Щоб дружина могла відпочити, письменник ішов з шостої ранку на прогулянку із сином. Ходив-бродив, а дитинка сопіла собі в переносці. Потім годування і знову прогулянки. І це при тому, що обидва партнери працювали з дому чи їздили у відрядження.
Батьківський інстинкт може прокинутися не відразу. Факт від автора. Коли народився другий син, письменник вже побував на фронті як журналіст і посидів трохи в полоні. Лише після декількох місяців купань/перевдягань/годувань/прогулянок, відчув, що любить найменшенького дуже-дуже. Інстинкт і любов прийшли трошки пізніше.
«Інститут Бабусі». Так сам автор називає незамінних дідусів і бабусь, котрі допомагають молодим батькам впоратися із їхньою упоротістю від постійного дня бабака. Але, застерігає автор, одній бабусі по одній дитинці. У перші роки життя двоє маленьких дітей одночасно доконають літню помічницю. А ще завдяки бабусям батьки можуть побути годинку у спокої. А якщо пощастить, то навіть день. Джекпот – це декілька днів і навіть тиждень. Юху-у-у! Ціла відпустка. Та не треба радіти, за дітками швидко починаєш сумувати.
Стереотипи. Письменник їх просто знищує, роздрібнюючи на манісінькі атоми. Тато в декреті може бути. Тим паче, якщо дитинка вже перейшла на каші чи пюре.
Тато витриваліший в умовах безпандусності та багатосходовості. Так, у нас і досі проблема із доступністю.
Тато може менше заробляти, але це не привід змушувати маму йти в декрет.
Тато може так само купати/одягати й гуляти з дитиною, щоб залишити в тиші маму. Це нормально. До того ж, сходити на щеплення, в поліклініку й магазин. Сам з немовлям.
Це найбільш профеміністична книжка для батьків. Лайк від бібліотекарів, майбутніх батьків і феміністів/феміністок.
Піду потелефоную батькам, бо їм було несолодко 24 роки тому.
P. S. Увесь треш батьківства ще чекає на вас, і не лише у книзі