Зараз авангард, зокрема, футуризм є відомими явищами української культури. Роки незалежності плідно вплинули на цей напрям: з’явилися нові видання невідомих поетів, специфічні риси, яких раніше не добачали десятиліттями, стали більш помітними. Отож, як ви здогадалися, ми розкажемо про цікаву й не менш цінну антологію української авангардної поезії 1910 – 1930 років.
Безсумнівно, це найповніше видання, яке поведе читача тerra incognita української поезії, не друкованої багато років. Понад 40 поетів збірки: відомих (М. Бажан, М. Йогансен, М. Семенко, Ґ. Шкурупій та інші) і зовсім не знаних (Є. Бунда, М. Скуба, М. Терещенко, Я. Цурковський та інші). Це дивовижна кількість, якщо враховувати той факт, що за словами тодішньої критики український авангард – незначне та маловажливе явище.
Щодо долі авангардистів, то більша половина митців не померла власною смертю: їх арештували та розстріляли. Ось чому ця антологія – не тільки тексті, але й автори, які їх писали, це важлива меморіальна книга.
Твори авангардистів – фрагментарні, із призвуками металу та міста, часу й подиху в майбутнє. Не будемо затягувати, просто процитуємо тих, хто запав нам у серце.
…а часу гін
плутаючись в сітях дротів
по цинках блях
з даху на дах
з цвяху на цвях
котиться
і коле свої груди о колючки громозводів
котиться і коле
час-перекотиполе…
(Богдан-Ігор Антонич «Ніч в місті»)
Наші рани….
тихим шовком часу
зашивають непомітні дні.
Може…
я тебе забуду…
може…
Але хочу вірити,
ЩО
НІ!
(Леонід Зимний)
Щоб легше узнати
що в шарі сметани людства
є кубілйьони омежених
недойшовших
застиглих ідіотів
безнадійно наївних „зевак”
блакитно-сіро оких диваків
страшенно цікаво купати себе
в промінню здивувань…
(Андрій Чужий «Навіщо ношу кучері»)