Так, це з біса гарний твір. У центрі історії Алісія Беренсон – талановита художниця, що з невідомої причини жорстоко вбиває свого чоловіка, Габріеля, п'ятьма пострілами з рушниці в обличчя. Та її психотерапевт – Тео Фабер, що розповідає нам історію про свої пошуки правди про те, що насправді сталося того вечора, коли Алісія вбила свого чоловіка і чому більше ніколи і ні з ким не розмовляла. Власне через її мовчання (і відбитки на рушниці) її визнали винною та, зрештою, запроторили у психіатричну лікарню «Гроу».
Думаю, що можу сказати, – це досить непоганий детектив з усіх прочитаних мною останнім часом. Він не є першокласним, таким, який кортіло б перечитати (принаймні мені), але у ньому є об'єктивні ознаки притаманні гарним історіям.
Пройти запланований шлях і вийти на більш глибокі рівні, отримати інструмент самопідтримки, переосмислити себе і свою історію від звичайного малювання до справжнього арттерапевтичного процесу. Усе це про курс “НейроМАг: медитативне малювання власної ресурсної колоди”.
У заключній (?) частині трилогії пригод Маркуса та Сандри Веґи автор, ненавмисно для себе, заходить з козирів для українського читача. У Римі – блекаут, комендантська година та виють сирени. Але причина криється не в сусіді, що з'їхав з розуму, а в дощику. Чи то пак «Апокаліпсису». Через відключення світла на 1 (одну) добу «політиків і членів уряду таємно евакуювали разом з родинами вночі особливими конвоями», а поліція очікує «анархію».
Дорогою додому бібліотекарка Юлія, сидячи на м’якенькому матраці в купе, вирішила себе проінтерв’ювати. Як минуло стажування для українських бібліотекарів у Литві та з якими рефлексіями і досвідом повертається?
Мандруємо до прекрасного Львова. І не лише, щоб обійняти друзів-колег, які зачекалися в гості. Маємо бібліотечну місію – долучитися до вже третьої конференції «Локалізація Цілей сталого розвитку через музеї та бібліотеки».