Потяг Сватове-Воловець. Квиток на верхню полицю, час у дорозі – 27 годин. Але мета цього шляху виправдовує усі складнощі та перепони, бо це – шоста Зимова школа молодого бібліотекаря. З розповідей своєї колеги мені відомо, що захід цей надзвичайно насичений діяльністю, спілкуванням та пригодами: прекрасний набір для тренування стресостійкості, беручи до уваги ще й умови дороги.

Дістався я, звісно, пізніше за всіх учасників, тому поки вони розташовувалися у тепленьких номерах дерев’яного будиночку на схилі гори, я чекав автобус до села Ізки на залізничному вокзалі у райцентрі. Проте я був настільки вражений побаченим крізь брудне вікно вагону, що ніякого дискомфорту не відчував, а просто без кінця крутив головою, роздивляючись пейзажі.

І ось ми, нарешті, у Ізках. Точніше не в самому селі, а на горі трохи вище від нього. Гори обступають з усіх боків, суворі і монохромні у снігу та чорних смереках, відконтрастовані рівномірно білим небом. Швидко пообідавши, я врешті опиняюся (і навіть майже вчасно!) на відкритті Школи. Знайомство з групою довелося надолужувати, але компанія зібралася настільки дружня, що на другий день всі вже були чи не друзями.

І так, як я вже зазначив, програма надзвичайно насичена і не давала розслабитись, навіть у години вільного часу в голові крутилися деталі командних проектів та тези з тренінгів, що запали до свідомості. Неформальна освіта теж буває складною! Посиденьки у кімнаті до першої ночі, літри спожитої кави та біль у голосових зв’язках – картина чи не кожного з трьох днів навчання у Зимовій школі.

З цього всього я виніс для себе багато досвіду роботи у команді, спілкування з незнайомими людьми, дізнався чимало нового та й поділився певним власним досвідом – маю надію, що він стане комусь у нагоді smiley