«Піаністку» Елфріди Єлінек повернуто на поличку. Можливо, зовсім скоро хтось так само прийде до бібліотеки, щоб взяти і собі почитати роман від Нобелівської лауреатки. Захотілося мені підготувати вас до цього. Ви не проти? Якщо ні, то далі читати не варто.
Цей роман – зовсім не доторк до прекрасного. Припущу, що аж ніскілечки. Багата симфонія голосів, теплі відлуння сонетів, проникливе форте, граційні рухи пластичних кінцівок – усе це є, але лише у формі замаскованого тла, що приховує дикість, тваринницькі веління, марнославство, бридкі суспільні кліше. Часом усе виходить з-під контролю й еволюція людської природи б’ється у конвульсіях через притуплені інстинкти.
Моя необхідність – позбутися гнітючих обрисів від власної фантазії. Дякую за це «Піаністці». Найкращий спосіб – це виконати свій робочий обов’язок і написати огляд роману. Думаю, не варто читати його тим, у кого шляхи так-сяк перетинаються з психічними розладами чи ж проблемами тиску.
«Піаністка» сповна розкаже вам про те, що може приховуватися за скромною сірою постаттю вчительки класу фортепіано.
Це історія про Еріку Когут. Їй уже майже 40 років, а жінка все ще хлюпочеться у навколоплідних водах своєї пристаркуватої нав’язливої мами. Когут старша щодня нашіптує у зморшкувате вушко донечки, що вони завжди будуть разом, бо ніхто, окрім матері, не попіклується за Еріку краще. Лише вона знає і відчуває, що потрібно донці будь-якої миті. Ідилія в їхній двоосібній родині – це перегляд вечірніх ток-шоу, фільмів, новин, поїдання смаколиків за телеком, засинання у спільному ліжку з цьомиком та побажанням «добраніч». Іноді матінка зустрічає дитя духопеликами, бо примхливе дівчисько знову купило собі різнобарвну сукню, витративши частку грошей з ощадної книжки. А вони ж збирають на нову квартиру. Матір карає дитину безапеляційно – ріже на шматочки новий одяг або ж перепродає так жодного разу і не вдягнені барвисті сукні й костюми. За це вже донька карає матінку – видирає фарбовані русяві пасма зі старечої голови, приперчуючи загальні відчуття декількома ляпасами.
Іноді Еріка мовчки протестує, купуючи не лише одяг, а й чорні панчішки, відверту білизну, ланцюжки, ремінці, усілякі мотузочки для власного задоволення. Ще в Еріки є хобі – різати власне тіло. Музика та біль – то доля, приреченість, від чого вона ніколи собі не відмовляє. Лезом із бритви жінка прорізає тоненькі ниточки на своїх долонях або ж проколює тіло маленькими голками. Так Еріка досліджує власне тіло. Вона йде далі, бо тіло глибоке і їй цікаво, що криється в тій глибині. У дзеркальці жінка бачить цівку крові. Еріка дивиться на надрізану плоть поміж ніг. Їй не боляче, а тепло.
Є в Еріки й ритуали. Мати думає, що доня набирається майстерності, сидячи на концерті симфонічного оркестру, а вона тим часом блукає у гущавині вечірнього віденського парку в пошуках переплетених тіл. Ось заповітний кущ, який гойдається не від подуву вітру, а рухливих стегон. Еріка дістає бінокль для нічного бачення, фокусується на активностях у кущах і стежить, як далі розгортатимуться події. Еріка розчарована, бо партнер зверху поводиться одноманітно, а партнерша знизу – взагалі не проявляє емоцій.
Наступний ритуал – похід до печери Венери. Це забігайлівка для чоловіків, що шукають насолоди у спогляданні оголених дівчат. Еріка заходить в одну із відокремлених для таких занять кабінок і дивиться, як у блакитному сяйві прожектора рухається дівчинонька. Вона кружляє на диску, стріляє очима в публіку, торкається руцями до пікантних місцин на власному тілі. Еріка спокійно спостерігає, тримаючи під носом знайдену на підлозі серветку, просякнуту еякулятом чоловіків-тріумфаторів, що вже скинули зайвий негатив та віднайшли насолоду.
Споглядаєш за Ерікою і починаєш спочатку жаліти, потім ненавидіти, на сам кінець, геть відрікаєшся від неї. Вона з ранку до вечора вчить учнів відчувати музику, розчинятися в ній. У дитинстві її вчили того самого. Матуся та бабуня оберігали своє талановите чадо, що цілими днями тицяло у клавіші. Дівчинка сиділа у спотвореному примусами та необхідностями власному коконі, готуючись от-от через декілька рочків вистрибнути з нього вже зі сліпучими крильцями суперобдарованого метелика. Мати маленької Еріки приговорює, що за донею ниє блискуча кар’єра. А донька в чотирьох стінах слухає, як за вікном граються однолітки, регочуться та насолоджуються безтурботним віком. Вони не слухають її гри, скільки б вона не старалася грати краще.
Кульмінація «незвичності» піаністки – її почуття до учня Вальтера Клеммера. Вона старша за нього на 10 років, і Вальтера збуджує, інтригує ця різниця у віці. Стосунки з пані вчителькою юнак сприймає, як купівлю старенької автівки б/у. На ній він вчиться їздити, маневрувати, смакувати власною майстерністю вправлятися з машиною. А потім, навчившись, міняє авто на новеньку модель. Еріка для нього «опель-кадет». Він хоче продемонструвати їй свої тваринні інстинкти, стати вчителем для «ідіотського створіння, хворобливо скрюченого, замріяного, яке чіпляється за свої ідеали і живе самим лише духовним життям». Тобто для Еріки.
Але Клеммер навіть не здогадувався, що чуттєвості в пані Еріки стільки ж, скільки «в уламку черепиці з даху, по якому стукотить дощ». А він персона ніжна, розкута у своїх почуттях. Він віддається коханню. Хлопчина втрапив у ціль лише у своїх намірах стати вчителем для блідого образу жінки. Тільки-от Еріка мріє про не такого сентиментального вчителя. Їй потрібен повелитель. Тілесний підкорювач з криптосексуальними намірами. Вона хоче болю, перев’язаного мотузками або ланцюгами тіла, напханого панчохами рота, ляпасів, чітких ударів у живіт. Клеммер з’ясовує це, читаючи листа від Еріки, де вона детально розписує бажанні знущання над власним тілом. Вальтер спантеличений. На таке вчителювання він не розраховував. Підкорити Еріку в прямому сенсі юнак відмовляється і вшивається геть.
Еріка розлютила хлопця ще тоді, коли він робив перші кроки в залицянні. Правда, залицявся він аж ніяк не безтурботно: вихопив учительку з туалетної кабінки, де вона ледь встигла задовольнити природні потреби, та почав безсовісно слинити її тіло. Від оповіді про юбчину, яка закотилася Еріці майже до попереку, утримаюся. Жінка не зупиняла хлопця, вона неначе приросла до підлоги. Єдине, що встигла зробити невитіювата Еріка, так це вихопити прутня зі штанців Вальтера. Хлопець розкошував у променях свого чоловічого «Я» та майже схопив омріяного сонячного зайчика, допоки піаністка не прибрала руку. Промінці згасли, а Еріка нажила собі серйозного сексуального ворога.
Вальтер помстився жінці. Ця помста не оминула і її матір. Хлопець вивернув назовні все, що довго ховалося в коконі піаністи. І там крився аж ніяк не метелик.
Схочете прочитати книгу – пам’ятайте про мої попередження. Очікування – штука підступна.
