Згадую, як у школі доводилося читати довжезні нуднючі тексти. І не скільки дратувала кількість сторінок, як неможливість розібратися у причинно-наслідкових зв’язках та алюзіях. Це, може, і невеликий мінус вчителям, які вічно заклопотані паперовими справами. І недолік програми загалом. Однак зараз не про те. От хотілося мати такий посібник, який чітко допоміг би упорядкувати полички думок у голові. Та де там! Минуло 6 років, як я закінчила школу, а такі книги-помічники тільки з’явилися в українського читача.

Хоча приємно радує серце, що ці книги написані саме українськими літературознавцями й літературознавками. От велика дяка Ганні Улюрі та її книзі «365». А ще перекладачам книги Катаріни Маренгольц «Література! Мандрівка світом казок». Ви полегшили життя не одному учневі/студенту/викладачу.

Дійсно, як виглядати культурною людиною, не читаючи книг? Насправді, ніяк. Якщо ви читаєте це з метою знайти рецепти, як не читати книги, то помилилися сторінкою. Читати книги потрібно з багатьох-багатьох причин (про них не зараз).

Отож чому слід прочитати ці дві книги? Щоб стати дійсно культурним і цікавим співрозмовником. А ще щоб розібратися у літературних стравах і знати, що буде смакувати, а до чого не слід торкатися. І нарешті систематизувати у голові все-все, бо світ книг просто гігантсько величезний, як Всесвіт. Ну, і може, щоб потім мати якісь найелементарніші знання на іспиті smiley Жарт.

Катаріна Маренгольц «Література! Мандрівка світом казок». Пані Катаріна радіожурналістка, тому звикла писати коротко й захопливо, присоливши все гумором. Не лякайтеся, що книга оформлена доволі по-дитячому. Це й на краще, бо дорослим, які встигли стати занудними дядями й тьотями, треба звеселитися, а діткам і так норм.

Отож плюси книжки. Унизу тебе супроводжує хронологічна шкала: історична подія і рік, у який написаний той чи інший твір. Зручно орієнтуватися, щоб не тупити й не плутати все.

У 1820 рокі Вальтер Скот написав «Айвенго», а через 5 років в Англії будують першу залізничну дорогу і створюють шрифт Брайля. У 1846 році зробили перший наркоз і відкрили планету Нептун, а вже наступного року Шарлотта Бронте видала «Джейн Ейр». Або таке. 1924 року помирає Володимир Ленін, а наступного року створений «Процес» Франца Кафки, а 1933 року відбувається масове спалення книжок у Німеччині, а вже через рік Агата Крісті написала «Вбивство у Східному експресі».

Ліричні відступи для розминки й розширення кругозору. Тут тобі й інфа про загадкові початки найвідоміших/найкращих книжок, і список книжок для літновачків і бувалих інтелектуалів, і найдовші твори/слова/речення, і псевдоніми авторів, і чому та як померли письменники. Усе, словом.

Декілька цікавих фактів з рубрики «Чи знали Ви?».

Дослідники й досі не знають, хто ховається під скороченням W. H. у сонетах Шекспіра і чи бу він узагалі.

Дідусь Олександра Дюма-старшого був плантатором на Гаїті, а бабуся – рабинею. Тому він успадкував креольську зовнішність і не раз потерпав від расистських закидів.

Марсель Пруст ніколи не знімав своєї шуби й був безнадійно закоханий у свого одруженого водія.

Жуль Верн, Френсіс Скот Фіцджеральд, Гюстав Флобер та ще пара-трійка письменників хворіли на дислексію.

Артур Конан Дойл був окулістом, Франц Кафка працював держслужбовцем, Вільям Фолкнер був поштовим службовцем, а Стівен Кінґ мав роботу двірника. Отак.

Ганна Улюра «365. Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини». Іронічна, легко написана, має помірковану кількість сленгу, сучасна, не нудна і прекрасно оформлена колажами в авторській техніці. Bellissimo! Прочитаєш – і відразу відчуваєш себе інтеліґентом.

Спочатку про мінуси книги. Вона важка і трохи громіздка, тому її додому не потягнеш. Але є й плюс – таку книгу з бібліотеки не вкрадуть точно, замахаються тягти.

Тому, ось плюси. Кожна оглядка книги – міні-рецензія. Тому, одразу отримуєш і «про що», і трохи авторського «Я». «365» – для продвинутого, підготовленого читача, отож не сподівайтеся прочитати все швидко. Доведеться помислити й проаналізувати.

Позначка на звороті титульного листа «Географія: Європа, Азія, дві Америки й Африка» правдива. Різноманіття авторів і книжок, про які багато хто не чув. Мені не соромно зізнатися, що завдяки «365» уперше почула про «Вірші» угорського поета Шандора Петефі та «Вірші з в’язниці» нігерійського письменника Воле Шоїнки. До речі, за нагоди прочитайте.

Георгафічні/історичні межі, жанри, тематика приємно порадують. Тут і класика, й андерґраунд, й еротика, і політика – усе на світі. За це величезний респект. Читаєш, і читати хочеться.

 

А оце вам наостанок. Короткий список того, що раджу прочитати після опанування путівників літературою:

Шарлотта Бронте «Джейн Ейр»

Волт Вітмен «Листя трави»

Оскар Вайлд «Портрет Доріана Ґрея»

Джеймс Джойс «Улісс»

Вірджинія Вульф «Місіс Делловей»

Альбер Камю «Чума»

Семюель Беккет «Чекаючи на Ґодо»

Бенуат Ґру «Сіль на нашій шкірі»

Артур Кларк «2001: Космічна Одіссея»

Джамейка Кінкейд «Автобіографія моєї матері»

Марґеріт Юрсенар «Алексіс, або Міркування про марність боротьби»

Пітер Акройд «Будинок доктора Ді»

Поль Елюар «Столиця болю».

 

І ще сотня-друга, але то вже на ваш розсуд smiley