27 годин у потягу – і я у Воловцях. Це Закарпатська область. Звідтіль ще трохи на автобусі засніженим серпантином, що не на жарт випробував мене на міцність. Ще зайвий кілометр, і мені, людині, схильній до закачування, довелося б діставати пакетики, яких я, до речі, не мала. Так, згодна, не з цього треба було розпочинати опис своєї поїздки до Зимової школи молодих бібліотекарів. Але я за розлогий контраст подій smiley

Прибули ми до еко-курорту «Ізкі». Усе як мріялося: гори, затишні дерев’яні будиночки, шалені підйомники, хитродупі крамарі й, звісно, багацько бібліотекарів. Аж тридцять! У тридцятку ми потрапили (ми – це я та Марія з Лисичанської бібліотеки) після попереднього відбору. Молодіжна секція Української бібліотечної асоціації надіслала привітального листа, де мовилося, що я потрапила до того числа. І почалася підготовочка. Поїздці в Ізки, повірте, передувала цікавенна добірка «доленосних» подій: то відміна потягів у нашому напрямку через таємничі ремонтні роботи, то поява нового шляху зі східних регіонів, то спалах кіру, то (о, щастя!) мамуся згадує, що у моїй довідці про щеплення є невеличка проґалина – саме проти цієї інфекції я не застрахована. А тоді ще й бабуня приперчила: «Поїдеш тільки через мій труп». Що тут сказати… Я поїхала до Закарпаття, і все минулося добре. А ангіна – то не найстрашніше smiley

Отож, Школа. Коли моє керівництво благословляє мене на чергову поїздку, я намагаюся «вичавити» з неї все найсоковитіше. І знаєте, вдалося. Пізнавально, дискусійно, інтригуюче, демократично, неочікувано і палко… Зараз поясню таку прислівникову навалу. Просто сидіти і глипати очима – такого Школа не дозволяла. Інформації щоразу звалювалювалося усе більше й більше. У перший же день ми почали розбирати загострені теми трансформації українських бібліотек, аналізувати власні вміння порсатися в абсолютно різній інформації, а особливо – фільтрувати її та використовувати так, щоб всім жилося у правді, а не в суцільних побрехеньках. А ще нас розподіляли на групи, де ми створювали віртуальні бібліотеки «мрії» або ж розробляли бібліотечні події-заманушки для користувачів, та, звісно, роззнайомлювалися з одне одним.

А ще були палкі дискусії щодо бібліотеки як бренду міста. У нас, як ви знаєте, а може, і не знаєте, він є – Good library. Звичайно, то не лише скорочена назва, але й змістовність. Ото й говорили про змістовне наповнення бренду, його унікальність та доцільність. Тема, що зацікавила мене найбільше, стосувалася роботи бібліотекарів у соціальних мережах. Тетяна Борисова (https://www.facebook.com/tetiana.borysova) – тренер – була дуже переконливою. Іноді страх і разом із тим захват переповнював :) Тренер розказала про досвід позиціонування Наукової бібліотеки НаУКМА у соціальних мережах, а ми, тим часом, нотували, до яких хиб часом вдаємося.

Оксана Бояринова розказувала про мобільні технології, якими користуються бібліотекарі під час своєї робочої днини. На щастя, усі розуміли, про що йшлося :)

Ще про виступи цікавих людей: презентація крутого Центру імені Митрополита Андрея Шептицького від не менш крутого Ігора Огури, цінні поради з ноткою вишуканого гумору від Лариси Лугової.

Ходили ми також і в гості. Сільська бібліотека змогла розмістити купу бібліотекарів у своїй малесенькій кімнатці. Одна-єдина працівниця на всю бібліотеку, вона ж – її завідувач – разом із сільським головою розповідали, як у них ведеться у селі.

Про домашнє завдання. Воно було і тут мені на допомогу знову прийшов репчик. Знаєте, то було важко скласти реп на тему «Бібліотечна кооперація» smiley

Висновочок. Додому я поїхала дуже вдоволеною. Школа допомогла впевнитися, що роботи ще багато, але завжди є люди, які готові розділити з тобою це задоволення. А поки продовжую розповідати про подорож в Ізках своїм колегам за чашкою карпатського чаю.