Дорогою додому бібліотекарка Юлія, сидячи на м’якенькому матраці в купе, вирішила себе проінтерв’ювати. Як минуло стажування для українських бібліотекарів у Литві та з якими рефлексіями і досвідом повертається? 

Під час такого одинокого інтерв’ювання намагалася відповісти на свої ж запитання максимально наповнено і так, щоб із користю для бібліотечної тусовки. Якщо цей текст надихнув вас на допитливість, то хутчіш докидуйте, що вас цікавить іще або ж просто діліться думками. Зрадіємо обговоренню! 

Що це за стажування і хто його організував? 

Це програма дослідження різноманіття бібліотечних послуг та цільових аудиторій у бібліотеках Литви. Таке стажування для 16 бібліотекарів із різних регіонів України організували Асоціація окружних публічних бібліотек Литовської Республіки, Міністерство культури Литовської Республіки. А сприяла поїздці ВГО «Українська бібліотечна асоціація». 

Як опинилася серед учасників стажування? 

Ми вже не вперше представляємо мандрівну бібліотек у Литві. Торік, скажімо, це було так.

Цього разу опинилися у команді делегації на запрошення Української бібліотечної асоціації. 

Яка географія стажування і, відповідно, у скількох бібліотеках побували? 

Зосередилися на бібліотеках Вільнюса. Але також встигли відвідати колег у Каунасі та чималому районі Вільнюса – Новій Вільні. А загалом досліджували сім бібліотек. Спитайте в мене, які саме. 

І які ж це були бібліотеки? 

Розкажи про дорогу. Бо є відчуття, що це окремий виклик.

Мій маршрут Дніпро – Київ – Перемишль – Вільнюс. І все сидячки. Тому це був челендж для спини і моєї сūlus. Але ми впоралися. З колежанками гідно подолали цю відстань. 

Скільки тривало стажування і якою була програма? 

П'ять днів. З 16 по 20 червня. Ми мали супер насичену програму. Це було не лише стажування, а й круте навчання, де більше прикладних речей, наочного досвіду і спілкування з неймовірними профі. 

Чи вирізнялася чимось кожна бібліотека? На якому досвіді акцентували литовські колеги?

Так, моцна родзинка цієї програми – унікальний досвід і проєкти кожної бібліотеки. У всіх свій особливий напрямок і за весь цей час ми не відчули конвеєрного робочого вайбу.

Скажімо, Аудіосенсорна бібліотека – це перша бібліотека-виробник аудіопродуктів для людей з порушеннями зору, дислексією, незрячих читачів. Вони створили цифрову бібліотеку ELVIS, яка вже містить 16000 аудіокниг. Ще мають бібліотечний бус, який розвозить аудіокниги і спеціальні ґаджети для прослуховування цих книг до віддалених населених пунктів. Особливо туди, де перебувають у певній соціальній ізоляції люди літнього віку (сеньйори). 

А от Бібліотека імені Адама Міцкевича створює і поширює програми інформаційно-медійної грамотності, особливо серед молоді. І також має блискучий досвід впровадження самообслуговування. 

Як литовські бібліотеки заохочують читачів брати участь у подіях або проєктах?

Їх не доводиться, як нам, інколи влаштовувати танці з бубнами, щоб читачі таки прийшли. Усе просто і складно водночас. Щирість, відкрита комунікація, інформаційна доступність. Останнє – це про зрозуміло написані анонси, тексти про події, якісний візуал з дотриманням контрасту кольорів шрифтів і тла. До бібліотекарів, які роблять свою роботу із розумінням навіщо і для кого, щиро і професійно – люди завжди підуть. Отака філософія литовських бібліотекарів. 

У якій бібліотеці ти хотіла лишитися довше? 

Мені дуже сподобалася Lojoteka – бібліотека-медіацентр для студентів Єзуїтської школи. Люди, які її облаштовували, неймовірно чуйні до молоді, розуміють їхню потребу до свободи самовираження, доступного навчання. Це унікальний простір, де хочеться вчитися і проявити себе.

Зони відпочинку, студії звукозапису, створення відео, простір для виставкових робіт, робочі зони наче зі спальні моєї мрії, крута ідея розміщення бібліотечного фонду, від якої перехоплює подих.

А де було найемоційніше?

У тих бібліотеках, де ми зустрічали земляків. У Бібліотеці Адама Міцкевича обійнялися з пані Тетяною з Ізюма. Литовські колеги дуже її підтримають і наразі вона проводить у бібліотеці заняття з йоги. Приємне знайомство з колегою з Запоріжжя у Національній бібліотеці імені Мартінаса Мажвідаса. Там вона координує творчу майстерню для дітлахів. А в Бібліотеці Нової Вільні ми вже не стримали сліз. Говорили про внесок українських бібліотек під час війни з пані Оленою з Чернігова. У цій бібліотеці також дізналися про способи психологічної підтримки дітей і їхніх батьків у форматі комп'ютерної гри, яку бібліотекарі самі створили. 

А в якій бібліотеці тобі би найбільше хотілося провести подію з репертуару мандрівної бібліотеки? Що б це була за подія?

Таких бібліотек у мене дві. Я би залюбки прилаштувалася з книжковим клубом у Кауській публічній бібліотеці. Там неймовірна атмосфера для буктоків. Ба більше, є кілька поличок з хорошим укрлітом, звідки б можна було обрати книжку для обговорення.

А національна бібліотека у Литві, як на мене, цікавий простір для наших антилекцій з класичної української літератури. Там багато студентів, їм цікаво і важливо вивчати різні мови і культури. Упевнена, антилекцію вони б уподобали. 

Здається, ти хочеш назвати ще й третю бібліотеку для втілення такого наміру?

Це ж треба. Інтерв'юер ніби зчитує мої думки. Так, для моєї колежанки-арттерапевтки, упевнена, було б цікаво провести майстерку для дітлахів у Вільнюській дитячій бібліотеці. Тамтешні читачі полюбляють книжкові зустрічі, де вчаться розпізнавати різні емоції, заглиблюватися і пізнавати себе. Нашій Олі точно полюбилося б. 

Чи є в цих бібліотеках українські книги? 

Їх мало, але вони таки є. Адже більшість бібліотек, у яких ми побували, почали збирати наші книги з початком повномасштабної війни. Скажімо, Аудіосенсорна бібліотека залила на платформу ELVIS майже 300 аудіокнижок українською. А у публічній бібліотеці в Каунасі милують очі полички з 2000 книжками від наших авторів або перекладних. 

Як цей досвід може вплинути на розвиток наших бібліотек? 

Найперше, ідеться про інтерпретацію цього досвіду, перейняття принципів. Думаю, що доволі багато наших бібліотек зовсім не пасуть задніх у послугах від людини до людини. Уміємо слухати наших читачів, аналізувати свою роботу, шукати партнерів і працювати на результат. Але звичка бути ініціативними, закидатися допінгом ентузіазму, не падати духом, триматися на нитках оптимізму – не додає нам ресурсів. Принаймні все залежить від того, чи зможемо ми змінитися кардинально, адже у нас самих повно-повно професійних міфологем, пересторог, боязких стереотипів і відверто кабінетно-килимних штампів.

І, до того ж, переконати органи влади в тому, що без бібліотек на належному рівні ми далеко не вигребимо у бажанні звільнити свою культуру від імперського впливу та залишків совкового мислення. А якщо потрібна простіша формула: нема ресурсів, належного фінансування і розуміння, що таке бібліотека взагалі з боку держави – то бібліотекарі, ну чесно, не зобов’язані тягти ці виклики на своєму горбу. Це вже якщо мова про повагу і підтримку своїх співгромадян, величезної професійної спільноти, яка почуває себе, як єдиний організм, відверто не ок. 

І ці зміни стосуються не лише бібліотек, а й тих, хто звик спускати по вертикалі розпорядження, а не будувати діалог з культурними дієвцями. Литовські колеги поділилася, що шлях до вивільнення, докорінної модернізації бібліотек був тяжким і довгим. І з чого розпочати, який шлях обрати, – це вже суто про нас самих. Вони зі своїм визначилися, ідуть ним пліч-о-пліч. І ми в захопленні. З вірою у власні сили і нашу єдність ми пройдемо цей шлях так само, хоч би як тяжко це не було. Пішла по нову пігулку ентузіазму. 

Йой. Ото тебе понесло. А якої думки про українські бібліотеки самі литовці? 

Вони в захваті. Адже ми теж не мовчали під час стажування. Розповідали про свої послуги і формати з психологічної підтримки, промоцію читання. Від себе докинули досвід мандрівних книжкових поличок на різних просторах. Їм це було цікаво. Литовських бібліотекарів надихає наша стійкість і вони щиро за нас вболівають.

Маєш поради для наступних делегацій бібліотекарів, які, сподіваємося, так само зможуть відчути цей досвід? 

Народе, вчить англійську. Серйозно, усвідомлено. Це перше. Уважно вивчайте запропоновану програму і вже на березі пропишіть питання, які вас цікавлять найбільше. І обов’язково підготуйте розповідь про свій досвід, щоб це було неоднобоко. Литовцям та й, упевнена, бібліотекарям інших країн цікаво почути про нас самобутніх. 

Пресслужба: оперативно з вагона поїзда