В одному вагоні з поціновувачами фентезі я б, швидше за все, мовчки пила свій трав’яний чай і нервово м’яла стік з цукриком. Але після «Дітей вогненного часу» мені таки є що сказати!

Ця тендітна книжка на 600 з хвостиком сторінок від авторок Мії Марченко і Катерини Пекур отримує від мене впевнену десятку.

Аргументувати таку оцінку пропоную в такий спосіб – а поставлю я собі кілька запитань. Недарма ж бібліотекарі часто говорять самі з собою. До слова, це невиліковно. Навпаки – навіть захопливо й інколи корисно. Так, добре, питання до себе.

Як би я коротко описала цю книжку підліткам, з якими раптово опинилася на касі в АТБ? (касирка пропікує товари дуже швидко, а тому говорити треба бистренько).

Ага, от ви берете Pringles, колу, желейки і каву в зернах. Останнє, мабуть, на прохання батьків. Як думаєте, чим із цього набору можна було б розплатитися із велетенським духом – щуровідьмою, яка тримає вас у заручниках і хоче зробити вас своїми слугами? Поки ви думаєте, уявіть іншу ситуацію. Ви приходите на залізничний вокзал і бачите дивного типа, який начебто ваш одноліток, але зненацька той хапає за барки якогось малюка і щезає з ним у стіні. Ваші дії?

Ну добре, це не опис, а радше натяк на не дуже коротку розмову-дискусію. Або може бути і таке – неоднозначне мовчання і facepalm на обличчях тинейджерів.

Питання наступне. Що б я розповіла про книгу своїм мовчазним сусідам у купе, адже їхні погляди вже вкотре зацікавлено ковзають по книзі? А книга, направду, виглядає дуже кльово. Просто магічне «вау».

Уявіть, ви опиняєтеся у Завокзаллі. Це химерна версія залізничного вокзалу, яку населяють духи різних професій і скілів. Скажімо, колії доглядають колійники, а подекуди і дуже привабливі кобольди. Мій краш – рудобородий (здається, ельф) Фрідріх. Серед цієї компанії є ще повітрулі і повітруни – солідні представники повітряної стихії. Також є духи, що дбають про двигуни, хранительки-провідниці, домові-вагонники, водяники, що ремонтують сантехніку в поїздах, щури-охоронці та багато інших симпатичних і не дуже. Ви там із однієї дуже цікавої причини – вас украв підліток з жахливої посмішкою. Ви лякаєтеся такому товариству. Вам треба негайно вибратися, але розгадка, як це зробити, схована в підземках та найбридкіших куточках Завокзалля. До речі, ви не самі. З вами один із колійників, якого звинувачують у «державній» зраді та викраденні найціннішої штуки у Химерному краї. Тому вдачки вам.

Скільки разів я дивуюся, обурююся і захоплююся сюжетом?

Згадаю кілька «шаленостей». Як-от падіння валіз з людського Вокзалу ледь не на голову духам. Усе, що люди гублять там, провалюється сюди. Сцени, де звалюються десятки важезних валіз, переносок з тваринами, набиті рюкзаки – дуже емоційні й неймовірно сильно рухають уявою. Бо ця важкість речей наче відчувається і проживається. Адже йдеться про хаос у Києві – там триває евакуація, бо це перші дні великої війни.

Друге – це майстерна сатира на наше суспільство. Спершу я в шокові: не очікувала, що деякі духи такі посмітюхи, задрипи і взагалі дуже безвідповідальні жителі. Задзеркаллям керує набундючена правителька Вокзалу Маарґ. Без своїх дзеркал і намиста не така вона вже й крута. А коли треба негайно дати відкоша московитам, бо їхні ракети вже й до Завокзалля дістають, то вона носиком у нірку, буцімто з ними ніколи не сварилася і не збирається. Словом, жахливе управління і квола комунікація, суцільне безладдя і нуляче делегування обов’язків. Поруч майже самі лише радники-підлабузники, подекуди ще й садисти. Але всюди можна знайти паралелі, еге ж? Ледь не в кожному місті, звісно людському, знайдеться така ж Маарґ, комуняка Рейка, дотошний паровоз, що постійно пускає пару ностальгії за минулим, або слизький змійчик Лад, підлий повітрун з роздутим его Безіменний і багато інших типів. Але серед них є і добра когорта ґречних, відданих, чесних і дуже розумних духів, яко і людисьок серед нас. 

Дивуюся яскравим образам і відчуттю безпеки, яке чудесним чином долинало зі сторінок, коли діти вперше опиняються у будиночку одного з найпорядніших і розумніших духів на Завокзаллі – мишвертеня Станіслава. Височезні стоси книжок, ароматний чай, тепле мерехтіння від свічок, потріскування вогню в каміні й дуже цікаві розмови з начитаним Стасем.

Коли найбільше усміхнуло?

Коли дізналася, хто така Шипунка. Саме ця повітруля відповідальна за оті голосові оголошення на вокзалі, які інколи аж такі притрушені, що вже й не особливо на них сподіваєшся. Крім того, що Шипунка псує ті сповіщення, вона ще плете «чш-шутки, відомош-шті, інтриги» на Завокзаллі. Коли читаєш її репліки – завжди усміхаєшся. 

Які найстрьомніші сцени?

З градирниками – духами і колишніми мешканцями градирні, вежі для охолодження води. Зараз вони відкисають під водою і пускають бульки зі своїх гострих щелеп. Де ці «тіпи́» – там і межа між фентезі й горором. Також сцени, де дітей всмоктує якесь вбивче джерельце, що потім зникає у стіні, садистські розправи Безіменного над своїми підопічними або ж методи щуровідьми Теплої, якими вона карає підлітків – теж у списку «дрижакових».

Чи буде екшн?

Так, чекайте. Духи таки допоможуть від…, тобто всипати перцю московитам.

А як же любов?

Є один повітрун, який навіжено збирає ворон у своєму палаці. Це дух Безіменний. Крім того, що птахи добротно обдристують його хороми, то вони є ще й уособленням його коханої, яка нібито колись давно розлетілася на сотні чи тисячі чорних ворон. І єдиний спосіб «зібрати її до купи», це красти з різних частин Завокзалля отих крякунів. Безіменний – у моєму списку найбридкіших персонажів, тому найромантичніша для мене історія – це про Фрідріха і його колишню Ївгу (але є надія на reunion), це степовий дух з пахощами полину, сосон і стиглих абрикосів. Дуже красивий епізод їхньої зустрічі.

Які цитати є для мене базою всієї історії?

Августин:

«Тут усі дорослі. І ти тепер теж. Тож якщо хочеш чогось – гаруй. І кінчай скиглити».

Катя:

«Дорослі часто кажуть, що мудрі й хитрі, а насправді вони просто великого розміру, і все».

Що б я сказала зі сцени премії «Найкраще українське фентезі», вручаючи авторкам їхню статуетку?

Друзі, якщо і ви так само на місці Августина і Каті без жодної краплі сумніву захотіли б відсьорбнути борщу щуровідьми – то не картайте себе. Це лише від того, що авторкам вдалося неймовірно майстерно описати хитрощі, владність, підступність, сховану за шарами люб’язності й гостинності у деяких героїв міського фентезі. Але крім страху, ненависті і пригнічення ви відчуєте багато любові, турботи, відданості й боротьби. Деяких ви зненавидите, навіть після прочитання не довірятимете і взагалі хотітимете правосуддя! І вкотре це все через те, що ми опинилися в колі різних характерів, норовів і харизматичних образів, про які хочеться говорити, сперечатися, когось захищати, а декого судити. «Діти вогненного часу» проводять у Завокзалля все більше читачів. Таємниця, обіцянки і легендарний Договір – тепер відповідальність всіх нас.