Вітаю вас на загадковому острові Еея, що знаходиться на краю Океана. Вирушаємо стежками давньогрецької мітології, аби познайомитися з непересічною і дещо небезпечною особистістю і, о Зевсе всемогутній, ні разу не смертною.

Героїнею нашого літ-міт-походу є Цирцея, а що ви про неї пам’ятаєте? Гортаю мітологічний словничкок, який ви можете знайти наприкінці книжки Медлін Міллер, і знаходжу от що:

«Чарівниця, яка жила на острові Еея, донька Геліоса й німфи Перси. Її ім’я, ймовірно, походить від слова, що означає «соколиця». В «Одіссеї» вона обертає Одіссеєвих супутників на свиней, але коли він докоряє їй, Цирцея приймає його як коханця, дозволивши йому та його людям залишитися в неї; згодом допомагає їм знову вирушити в путь. Цирцея надихнула таких авторів, як Овідій, Джеймс Джойс, Юдора Велті та Марґарет Етвуд».

Але направду життя цієї чаклунки набагато цікавіше за словникову статтю. І пані Міллер довела це мені, а я спробую зробити те саме з вами.

Як там в школі? Записуємо дату і тему заняття: «8 життєвих уроків від богині Цирцеї».

Сюжет роману має подвійне дно: з першого погляду, начебто все зрозуміло: хто така Цирцея, чия вона донька, чим займалася, кого кохала. Але! Чи знаємо ми, що відбувалося за лаштунками всім відомого міту? Яке насправді виховання було в дівчинки-Цирцеї? Чи вона така зла, як оспівує її Гомер в «Одіссеї»? А чи відчувала чаклунка себе по-справжньому щасливою бодай колись?

Та якщо, припустімо, Цирцея не так велика богиня-чарівниця, як просто дитина, потім – юначка, пізніше – Жінка? От саме про таку Цирцею нам і розповідає Медлін Міллер. Тож почнімо спочатку – з народження.

Саме в самозакоханій родині маленька Цирцея отримує урок №1, який стосується нас, простих смертних:

«Одного разу, ще юною, я запитала, який вигляд у смертних. Батько відповів:

 — Вони мають ту саму подобу, що й ми, але й хробак має подобу кита. Матір висловилася простіше: «Дикі мішки гнилого м’яса».

Але, на щастя, Цирцея знайомиться з титаном Прометеєм, який мав інакшу думку:

«Усі вони різні. Спільне в них одне — смерть».

Саме спілкування з Прометеєм, на якого от-от чекає довічна кара, дарує дівчинці-богині урок №2:

«Під гладенькою знайомою поверхнею речей лежить друга, що ніяк не дочекається часу, коли розірве світ надвоє». Поведінка Прометея вчить майбутню чаклунку ще й наступному:

«Сміливі вчинки і зухвалі манери — це не одне й те саме».

І тоді Цирцея усвідомлює, що вона – інакша: чужа своїй рідні, далека від смертних, тому балансує між тим, як треба і тим, як хочеться. А далі – перша закоханість. У смертного.

І перші ніжності, жертовність, ревнощі, а також помста – теж вперше, яка призводить до фатальної помилки, що затягнеться на все безсмертне життя богині. Бо саме Цирцея є творчинею однієї з найбільш небезпечних монстрів давньогрецького світу – Скілли. Пізніше, навіть у моменти найбільшої радості чаклунка говоритиме:

«Якби ви спитали мене, то я відповіла б, що щаслива. Але я завжди пам’ятала, про м’ясну поживу, яку зготувала я».

І це наступний – 3-й урок.

Саме тоді, уже юначкою, Цирцея змушена оселитися на безлюдному острові, саме там вона розвиває свій дар чарівниці. Та щоб вона не робила, відчуття самотності супроводжує її постійно:

«Думка була така: усе моє життя — сутінь і глибінь, але я не належу до водних глибин. Я створіння, яке замкнуто в них».

Жінка закохується – взаємно і сильно, проте без гепі-енду. Також Цирцея усвідомлює урок №4:

«Я мала трохи гордості, як говорила, і добре. Усе могло скінчитися дуже погано, якби мала її більше».

Цирцея прямує сюжетом своєї історії, глибоко переживаючи кожну подію, вчиться дорослості та мужності. А також пам’ятаєте уроки, принесені з раннього віку:

«Я не опускала рук. Якщо дитинство навчило мене чогось, то це було терпіння».

Цирцея проходить 5-й урок патріархальної системи, в якій місце жінці – лише в ліжку, а влада – вінець усього. Навіть найвідоміший давньогрецький поет не оминає шпильки від чаклунки на свою адресу:

«Приниження жінок — це, мабуть, найулюбленіша розвага поетів. Наче всяка історія потребувала того, щоб ми плазували й плакали».

Цирцея стає дорослою, прагне сім’ї й любові, а ще свідома щодо відповідального материнства:

«Я пожаліла, що ми не зачали разом дитини, яка б хоч якось розрадила його. Але то була зелена й безтямна думка: наче діти — це мішки піску, які можна замінити один на другий».

Та, нарешті, історія приводить нас до відомого сюжетного повороту ще з мітів: зустріч Цирцеї з Одіссеєм. І якщо Гомер оповідає про злу й божевільну чаклунку, яка перетворила людей хитромудрого воїна на свиней через власне безумство, то Медлін Міллер описує зворотну ситуацію, в якій може опинитися будь-яка жінка, проте не кожна має сили, щоб дати відсіч.

І, попри це, Одіссей стає важливим для доньки Геліоса. Чоловік дарує Цирцеї не лише своє тіло й увагу, а дещо більше – мудрість:

— Люди здебільшого мають мене не за ту, ким я є насправді.

— Люди, мені здається, здебільшого дурні.

Напевно, найбільший 6-й урок і подарунок чаклунка отримує теж від Одіссея – Цирцея стає матір’ю. І проживає цей стан геть «по-смертному»:

— Мій милий сину, ти не помилився, цей світ справді нестямне й страшне місце, і в ньому варто покричати. Але тепер ти в безпеці і всі ми мусимо спати. Ти подаруєш нам мить спокою?

Наприкінці – неочікуване кохання. Саме воно, як достигле вино, вчить важливому уроку №7 – життю:

«Він не каже, що нам не боляче. Він не каже, що нам не страшно. Він каже: ми тут. Саме це означає плавати в приплив, ходити по землі й відчувати, як торкається вона твоїх ніг. Саме це й означає жити».

І нарешті – Цирцея стає справжньою. Сильною й упевненою Жінкою, якою завжди була:

«Усе своє життя йшла вперед, і тепер я тут. Я маю голос смертної, тож добуду собі й усе решту. Я піднесу налиту по вінця чашу і вип’ю».

Д/з для тих, хто хоче максимально «зацирцеїтися»:

1. Переглянути ВОВЧИЦІ читають «Цирцею» М.Міллер / Книжковий клуб ТА/АБО Медлін Міллер - інтерв'ю про романи "Цирцея" та "Пісня Ахілла"

2. Написати коментар на тему: «Який урок Цирцеї треба усвідомити саме мені?»